Уривки з промов в часі святочного обіду в день св. Климента

Кир Ізидор Борецький:

«… В сьогоднішній день любов привела нас усіх; любов до Вашого Блаженства… Ми з’їхалися, щоб Господа благодарити, щоб Він Вас нам задержував ще на многі роки. Щоб Ваше Блаженство нас укріпили, щоб ми були всі об’єднані, щоб були всі, як один, як одно серце, як одна душа, як колись були апостоли, а відтак, щоб ми були в одній Патріярхії. І ми молимо Господа Бога, щоб Він Вас, нашого любого Священоєрея, Архиєрея, а відтак нашого любого Патріярха держав, благословляв, як і наш Нарід, на многі і многі і благі літа. На Многая Літа, Владико!»

Отець д-р Іван Гриньох:

«… Я вичитав в «Ізборнику» з 1076 р. слова, яких я не зустрічав в жодній літературі. То є упімнення, чим має бути людина взагалі… Пише отой Старець Йоан таке: людина має бути, чадо Євангелія, син Воскресення, наслідник будущія Жизні у Христі Ісусі… «Чадо Євангелія» — це будова всього на євангельських засадах; «Син Воскресення» — це та вічна динаміка, якою повинен жити кожний християнин; то не є гріб, то не є могила — але Воскресення (!); «Наслідник будущія Жизні» — отої жизні, що описана у євангелиста Йоана… Що то за ґеній нашого роду з Київської Русі, який 900 літ тому, на заранні нашого християнства, потрапив такі слова написати… То є основа того, за що ми змагаємося (!), то є основа нашої помісности, то є богословське підложжя, без якого ми не можемо нічого зробити — ото наша віра!…

«… Дозвольте знова на маленьку дигресію… В 1926 році зійшлися всі наші Владики під проводом Митрополита Андрея… Між іншим, там була заступлена Америка, були преосв. Константин і Преосв. Такач… був Ґебей, і Ґойдич, і навіть з Болгарії приїхав Владика, бо почувався членом тої великої Церкви-Матері — Помісної Церкви Митрополії Київської і всієї Русі!…

«… Прошу мені вірити, що… на гробі Петра я молився за оцього — хто перебрав Наслідство… бо два тижні перед тим там молився Нікодим, який проголошував себе Патріярхом всієї Русі, і ті, які вкрали нам ту назву… Я хотів привернути на тому гробі — що властиво є і де та Русь?!…

«… Від 1926 року минуло тільки 50 літ. І я питаю себе: де є Піттсбурґ? Де є Ґебей? Де є останній, що написав того зворушливого листа — Ісповідник, що недавно помер? Де є наша Карпатська Русь? Де є Болгарія?…

«… В жовтні 1929 року — оповідав мені Владика Няраді з Югославії (я між іншим болію над тим, що їх нема тут між нами — Владик з Югославії) — як він приходив до всіх Владик, від одного до другого, падав на коліна і плакав. Чому? Справа була літургічна: справа спільної Літургії, спільних літургічних книг, спільного нашого обряду — і не могли наші Владики погодитися!… то є наша трагедія!… І сл. Божий Андрей, це була терпелива людина, в одному моменті сказав: «Отці Дорогі дальше не можу — віддаймо цю справу Апостольському Престолові». Справа Літургії! Ми віддали щось зі свого власного скарбу, бо ж наші митрополити видавали свої книги, то було наше право, а ми зреклися і загубили його!…

«… Я ще прошу всіх Владик о одне: збережіть єдність і збережіть єдність! Збережіть єдність, щоб ми наново мали ще якийсь шлях, де ми бачимо, що ще живе Митрополія Київська і всієї Русі!»

Проф. Петро Зелений:

«… Багато перед нашим Блаженнішим — і єрархи, і священики, і миряни зложили свої кості по широких степах Сибіру — тільки за те, що вони були носіями єдности Христової Церкви, що не хотіли піддатись під диктат комуністичного патріярхату в Москві, якого назва велика, а зміст — малий. І саме, не в останніх 30 роках, але близько 300 літ наші люди, наші священики, наші єрархи клали голови за ту єдність… боронили її власною кров’ю — кров’ю наших предків!… Ми не мусимо нині клястись, багато говорити, стало повторяти, що ми є вірні Вселенській Церкві і її Голові, бо за нами є свідоцтво крови…

«… Ми, миряни й вірні Української Католицької Церви, уважаємо за епохальне: діло нашого Блаженнішого Патріярха. Це є відродження духа в Українській Католицькій Церкві, відродження тих змагань усіх наших предків, щоб ми в однім Патріярхаті були зорганізовані і, як тільки могли, на Сході Европи відограли цю ролю, яку і Боже Провидіння, і історія нам призначили. І ми до цього мусимо підготовлятися… ніколи під якимись міжнародними прапорами, а під прапором наших Блаженніших Патріярхів, як Українська Церква — Церква Мучеників, що віддала за єдність багато жертв і багато крови!»

Слово подяки Блаженнішого Патріярха:

Я не знаю, чи коли був я такий упокорений, як нині, коли маю відповідати чи закінчити нинішню хвилину, яку уважаю не тільки моєю, але цілого Українського Народу і Духовенства. Не я, але та подія — 60 літ — вона є завершенням життя не лише моєї скромної особи, але і діяльности всієї діючої України!

Мимо всіх наших терпінь, страждань, недотягнень, похибок і всього іншого, вони — ті літа — вийшли додатньо. Вислід 60 літ всетаки показує, що наш Нарід не дряг, що наш Нарід себе тримав мимо всіх можливостей і неможливостей, що наш Нарід хотів піднестися!

Мені незвичайно мило вітати Вас отут Владики, Отці і славні миряни, які нині є найсильнішим чинником — передовим навіть —у діяльності й творчості нашого Українського Народу. Нині ми отут, як представники отої України, перед якою велика майбутність! Ми ще не закінчили!…

Мої Високодостойні Гості! Коли я нині маю в покорі отут перед Вами подякувати за ту хвилину та й за ті світлі спомини, отих 60 літ, — я з вдячністю великою отут приймаю Ваше признання та й прохаю прийняти мою покірну подяку, як вислів того найбільшого, що я можу дати. Нехай тих 60 літ говорять самі за себе…

Ця четверта поїздка по наших поселеннях, і та перша в історії авдієнція в Президента Американської Республіки, і запрошення в Канаді до Премієра Труда, і оваційне повитання в Сенаті, і всіми майорами городів, які приносили дари, — то є піднесенням Українського Народу! Тридцять відсотків — я не думаю, щоб я пересадив — наш Нарід на поселеннях духово піднісся! Всюди велика й висока культура, а при тому, також і українська!

Дай Боже, щоб той розгін, піднесення і старання всіх, — дальше так гідно наш Нарід підносив, щоб і та дальша наша діяльність розпочала новий період нашої історії, і щоб він кінець-кінцем довів до того, чого ми всі прагнемо — вільної України, а в ній Помісної Української Церкви на лоні Вселенської Церкви.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>