Уточнення до інтерв’ю з Павлом Магочим у справі планованої конференції до питання 1000-річчя Хрещення Руси-України

Можна було сподіватись, що справа плянованої проф. Павлом Маґочим міжнародньої конференції, присвяченої тисячоріччю, вже закінчена. На цю тему появився ряд статтей в українській пресі, у яких були подані широкі інформації. В цій же самій справі були також надруковані деякі вияснення й інформації на сторінках журнала «Патріярхат». Так склалось, що від цього пляну відмовився Ватикан. Не було другої видної установи, яка була готова піддержати спроби здійснення пляну П. Маґочого. Коли ж ідеться про українську сторону, за винятком кількох осіб з дирекції Фундації Катедри українознавчих студій у Торонто, ніхто більше не піддержував того пляну. Ні більше, ні менше справа міжнародньої конференції у справі 1000-річчя хрещення Руси-України «впала у воду». Ще після того «гарячого» часу на сторінках української преси появилось довгеньке, комбіновано-монтажне інтерв’ю з Павлом Магочим, яке, згідно з інформаціями, приготовили члени дирекції, а точніше — президент Фундації Ігор Бардин.

Текст цього інтерв’ю був також надісланий на адресу журнала «Патріярхат», до якого на самій горі була помітка такого змісту: «Текст призначений для друку в цілості. Уривки не можна друкувати без попередньої на письмі згоди Фундації Катедри українознавчих студій в Торонто».

В цьому інтерв’ю не було жодних нових елементів, які могли прояснювати цілу справу, за винятком вияснення деяких неточностей, і тому не було доцільности його друкувати, бо це було б знайняло місце майже цілого журналу. Ми завважили, що це інтерв’ю, доволі пізно, та ще й у скороченні, надрукували «Нові дні», за лютий 1986 р. До речі, як інформація — доволі спізнена, а тим більше, що справа згаданої конференції — це вже пісня минулого.

Читачі журнала «Патріярхат» звернулись до редакції з проханням, щоб вияснити одне місце з опублікованого інтерв’ю, де говориться про те, як висловився Папа Іван-Павло II до питання 1000-річчя хрещення України.

На питання: «Як Ви можете так говорити? Чи ж росіяни не вкрали Володимирове хрещення так, як раніше вкрали в українців назву Русь?», Павло Магочий дав довгеньку відповідь, у якій доводить, що, властиво. Захід взагалі не говорить про 1000-річчя хрещення, навіть не Русі, але Росії. Для цього наводить відповідні приклади, серед яких згадує вже не раз згадувану люксусово видану тут, на Заході, книжку під назвою «Православна Церква у Росії». Магочий подає зовсім помилково, що ця праця була «редагована Пірітімом, Архиєпископом Московського Патріярхату»… До речі, такого церковного достойника немає, а є архиєпископ Пітірім. Ця праця появилась на англійській, французькій, німецькій та італійській мовах. Після цього він наводить другий приклад. Ось його слова:

«Другий, навіть свіжіший, приклад відноситься до 1100-річної згадки про смерть св. Методія, який разом із своїм братом Кирилом є патроном Європи. У зв’язку з поминками у Празі цього літа,Папа Іван-Павло II видав енцикліку на 51 сторінку «Славорум Апостолі», де він теж говорить про всіх слов’ян і зокрема вирізняє наступаюче «Тисячоліття хрещення св. Володимира Київського, святого патрона русских католиків». Не маючи доступу до оригінального папського тексту [здогадно, по-латинському], не можу докладно перевірити, що саме Папа писав, але, по правді, це не дуже доречне, бо ж там мова про християнство в Росії і «Київ у південній Росії», як виходить з його слів, цитованих Національною католицькою пресовою агенцією. Так то соткам католицьких газет і десяткам тисяч північно-американських представлено наступаюче Тисячоріччя християнства Росії, зовсім не згадуючи Русь і напевно без згадки про Україну».

Очевидно, наведене ствердження дуже підходило до виводів і висновків П. Маґочого. Звідкіля він взяв ці інформації, чи справді з згаданої пресової агенції. Правдоподібно, що так. Хіба ж П. Магочий, який добре є ознайомлений з пресовими інформаціями у таких випадках, міг подумати, що це не обов’язково, щоб дослівно так сказав Папа Іван-Павло II. Фактично дивно і незрозуміло, що проф. Павло Маґочий, як молодий, здібний і талановитий науковець, не потрудився і не знайшов достовірного тексту енцикліки «Славорум Апостолі», а сперся на якомусь переповіданні англомовного пресового агентства і на основі того поробив свої ствердження і висновки. П. Магочий ніби робить маленьке застереження, що, мовляв, він не ручається за правдивість цих інформацій, але зараз після цього ставить твердження, що, мовляв, «це не дуже доречне, бо там і так мова про християнство в Росії і «Київ у південній Росії»…

Професоре П. Магочий, це дуже доречне, бо треба було спочатку заглянути до офіційного оригіналу, а щойно тоді говорити чи робити коментарі й ставити свої твердження!

Своїми коментарями П. Магочий увів у блуд багатьох читачів, які не мають можливости провірити правдивість його цитат і тверджень, а тим самим приписав Папі Іванові-Павлові слова, яких він не говорив.

Нижче подаю стосовне місце з «Осерваторе Романо», у польській мові за квітень-травень 1985 р. і поруч український переклад:

Wśród Słowian Półwuspu Bałkańskiego działalność śwᶒntych Braci zaowocowała jeszcze widoczniej. Dziᶒki ich apostolstwu utwierdziło siᶒ w Chorwacji chrześcijanstwo już wcześniej tam zakorzenione.

Głównie za pośrednictwem uczniów wygnanych z pierwotnego terenu działania, misja cyrylometodiańska przyjᶒła siᶒ і rozwinaᶒła wspaniale w Bułgarii. Tutaj, dzikiᶒ sw. Klemensowi z Ochrydy, powstały bardzo prᶒżne osrodki życia klasztornego і tu szczególnie rozwinal siᶒ alfabet, zwany cyrylicᶏ. Stᶏd też chrześcijaństwo przeszło na dalsze tereny; poprzez pobliskᶏ Rumuniᶒ dotarło na ziemie Rusi Kijowskiej, rozszerzajᶏc siᶒ potem na wschód od Moskwy.

Za parᶒ lat, dokładnie w 1988 roku, przypadnie milenium chrztu przyjᶒtego przez sw. Włodzimierza Wielkiego, ksiᶒcia kijowskiego.

«Серед слов’ян на Волконському півострові діяльність святих братів принесла ще більші плоди. Завдяки їх апостолуванню у Хорватії закріпилось, вже перед тим закорінене, християнство.

Головно за посередництвом учнів, вигнаних з їх первісного терену діяння, Кирило-методіївська місія блискучо прийнялась і розвинулась у болгарів. Тут завдяки св. Климентієві з Охриди, постали дуже активні осередки монашого життя, і тут особливо розвинулась азбука, відома кирилиця. Звідси також поширилось християнство на дальші терени; через сусідню Румунію зайшло на землі Київської Руси, після того поширилось на схід від Москви.

За кілька років, а саме в 1988 році, сповниться тисячоріччя (міленіюм) хрещення, прийняте св. Володимиром Великим, київським князем».

З наведеної оригінальної цитати бачимо, що немає нічого спільного з тим, про що написав П. Магочий. Дописувач своїми висновками намагаються довести, що, мовляв, все, що роблять українці в справі 1000-річчя хрещення України, багато не дасть, бо дальше будуть говорити про 1000-річчя християнства Росії, а не України. З цього випливає, що конференція, яку плянував П. Маґочий, була б перемінила цю ситуацію, вона була б перевела революцію у західньому світі! Можна в тому дуже сумніватись, бо на це є протилежні аргументи.

Поруч цього всього слід нам не забувати, що незалежно, чи це будуть білі, чи червоні російські кола, то вони будуть однаково собі привласнювати всю 1000-річну християнську спадщину України. На закінчення можна порадити П. Маґочому, як здібному й талановитому молодому науковцеві, що не все він знає, а зокрема, коли ж ідеться про церковно-релігійні питання, і що треба більше бережно ставитись і підходити до непровірених цитат, а також не робити необгрунтованих, тенденційних і неправдивих тверджень.

М. Г.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt