Уваги і висновки дискусійних гуртків З’їзду «Українська Молодь Христові» в Римі

  1. Молоді учасники з’їзду були щиро вражені, що вперше в житті могли практично з друзями і з відповідними духовними провідниками дискутувати, питатись, почути про різні питання своєї віри, життя Церкви, деякі важливі питання життя. Цей досвід відкрив їм нові обрії, якими можна пізнати себе перед Христом, пізнати Його самого — нашого Господа — і в світлі Його Євангелії дивитись на проблематику життя. У цьому засобі, яким для них став з’їзд, вони побачили новий вид і методу апостоляту серед молоді, важливу можливість контакту молодих душ із своїми отцями, духовними провідниками і єпископами.
  2. У зв’язку з цим досвідом молоді учасники виявляють бажання до духовенства обновити свої душпастирські методи і мати перед собою потреби, ментальність і духовну спрагу сучасної нашої молоді. Молоді душі є відкриті для духовного проводу, цікавляться особою Христа, але немає кому поставити їм ці великі вартості життя вічного в реальний, конкретний і практичний спосіб.
  3. Учасники з’їзду погоджуються з тим, що і з їхньої сторони немає акції в сторону праці наших отців-душпастирів, які в наслідок свого давнішого вже виховання саме не знаходять доріг до сучасної молоді. Подібні з’їзду, як цей, могли б зактивізувати молодь і виховувати серед них апостолів праці серед своїх ровесників для добра нашої Церкви і народу.
  4. Багато з учасників вперше мали нагоду усвідомити велике й пекуче питання духовних покликань. Це питання не повинно бути невідомим для молоді. Молодь мала нагоду в часі дискусійних гуртків почути про особистий досвід декого з них про своє покликання, яким Христос покликав їх до Своєї служби. Це була цікава й жива дійсність, над якою молодь не застановляється або не має до цього відповідної нагоди. Це показує, яким важним є духовний провід для молодих і які шкоди робить брак такого проводу по парафіях і єпархіях.
  5. Молодь занадто віддалена від свого священика й єпископа і не знає їх та їхньої ролі у власному житті. Виникає питання, хто від кого віддалений. При дискусіях можна спостерегти, що молодь відкриває дві ролі священика-пастиря і адміністратора, і ця остання є виключно акцентована, на чому терпить, власне, духовно-пастирський провід, що його молодь хоче і пішла б йому назустріч. Священик як адміністратор зробився неактуальним в їхньому житті.
  6. Серед нашої молоді немає помітного явища теоретичного атеїзму. Немає навіть винятків «воюючого» безбожництва. Однак, дуже поширений є індиферентизм до віри, брак практики своєї віри. Але в багатьох видно бажання краще пізнати свою віру і жити нею, тобто вщепили молоді наших родин спеціяльні обставини життя на чужині, наш окремий обряд, рідні звичаї і традиції. До них повертаються навіть ті, що на якийсь час їх покинули.
  7. Спостерігається велике зацікавлення нашою Літургією, коли її в живий і цікавий спосіб пояснити, показати її зміст, символіку, історію і значення в духовному й практичному житті. Молоді люди не люблять формалізму, незрозумілих форм богопочитання.
  8. Особливим середником для пізнавання Христа є Святе Письмо, яке, на жаль, є мало відомою книгою для молодих людей. Немає кому їм дати її в руки з поясненням. Заохочується творити при парафіях гуртки для спільного читання і дискусії Святого Письма.
  9. Загальним вислідом дискусійних гуртків було: хочемо пізнати Христа і всі середники нашої рідної християнської культури, які про Нього говорять і до Нього провадять. Релігія є притягаючою вартістю для молодої української людини, якщо вона її пізнає в особистий і життєвий спосіб.

Рим, 29 серпня 1983 р. Б.

о. д-р Іван Дацько, предсідник
бр. Михайло — Студит, секретар

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>