В альбом о. Ст. Вівчарукові

(З листів до Редакції)

Хвальній Редакції Церква і Життя!
Шановний Пане Редакторе!

Недавно до Аделяйди прийшли з Англії різнородні письма, друки, а все про ті жалюгідні обставини там на терені дії екзархату — де якраз о. Вівчарук є важною особою. Приходять і письма від якогось пана Данилова, а тут хтось із йому прихильних копіює і дальше льокально розсилає. Коротко кажучи — одне баламутство. Тому, щоб нашим людям, які добрі, чесні, жертвенні, працьовиті дати можливість пізнати хоча б одну особу та його прихильників скритих за тією акцією розсилання паперів — прошу Вас хоча в скороченні помістити мій лист до о. Вівчарука в Лондоні. Гадаю, що мій текст просвітить кого ще треба тут просвітити, а їм там у Англії дасть знати, як про них тут думаємо.

Дорогий Отче Вівчарук!

На мій Вам лист у справі Вашої «реакції» на допис у «Церква і Життя» про Всеч. о. Шпитковського — я одержав із Лондону «Церковні Вісті» число 3, березень, 1978… Дякую! Маєте дивний спосіб відповіді, правдоподібно тому, бо брак у Вас матеріялу для річевої відповіді. А так, от маєш «Газету», без застанови над її вартістю та й про те — хто буде читати ті «вісті».

Треба відмітити ще й те, що наше духовенство на рідних землях завжди знало як повестися з людьми — братами й сестрами в Христі. А тепер? Ваш спосіб відповіді мені, а скорше Всеч. о. Іжикові це яскравий доказ занепаду добрих манер. А коли цей занепад у священика — факт жалюгідний. А тепер «ад рем»! Як уже я довідався, то таке число Церковних Вістей з Лондону, та багато іншого подібного матеріялу, розсилається різним людям у залежності від «потреби». Одним для т. зв. інформації, а іншим баламутства. Зі мною Ви не попали ні в одне, ні в друге. Тому й моя реакція на те — зовсім відмінна від реакції Ваших людей. Щоб Вас заспокоїти в цікавості чи часом не пише до Вас ляїк у церковних справах то скажу Вам що я закінчив богословські студії, чотири роки на Богословській Академії у Львові, а відтак ще потрібні три семестри на німецькому університеті Мюнхену. Отже таки трохи розуміюся на справах про які «дискутуємо».

Переглянув я те число Ваших «Вістей» і ствердив, що Ви краще зробили б не розсилаючи його! Воно наочний доказ балагану в екзархаті в якому Ви носите мітру — не знаю чому, та підписуєтеся як канцлер екзархату. Отже Ви особа по єпископові найбільш відповідальна за стан екзархату… Треба шукати за причиною того сумного стану, в якому, на жаль нам усім, опинився терен Вашої праці, екзархат у Англії. Та коли шукати, то треба шукати всюди. А коли — всюди, то значить перш усього в собі самому…

Отже в світлі всього вже написаного ясно видно, що Ви та Ваші однодумці в подиву любові до себе й не думали контролювати себе самих перш усього й перш усіх. Не контролювали Ви себе, не контролювали своїх можливостей та методів праці в тих обставинах, що їх створює час. Тому не тіштеся, що Ви показали ще одній особі поза англійським тереном «винних у злі», але сумуйте, бо так мало розумієте власне становище й його можливості та свої повинності. Показується зовсім оправданим питанням — як Ви опинилися на такому високому становищі? Застановіться над питанням чи Ви з Вашою настановою до всіх українських проблем, Ви в обставинах повної української дійсності в якій рішали б українські церковні власті — чи Ви й Вам подібні досягли б мітри? На підставі Ваших листів і того, що діється у Вашому екзархаті я певний в тому, що ніяк і ніколи! Отже ясно, що Ви не на свойому місці й тому не дивуйтеся, що маєте це, що собі тільки й заслужили. Даром, що по мойому треба ґратулювати тим вірним, що з такими як Ви змагаються і боронять своїх прав, а рівночасно й прав нашої Церкви. Ви повинні це знати, що вірні також мають права й часто ті ж самі вірні є носіями прав своєї Церкви.

Пам’ятайте, о. Вівчарук, що вірні разом із духовенством і єпископами творять Божий Люд — Церкву Христову. Вони мають не тільки обов’язки — але мають також і свої права.

Посилаю і я Вам наші вісті з яких довідаєтеся, що Ви не мали рації коли заступалися за бувшим тут парохом. У сьогоднішному світі мало носити рясу! Люди тепер дивляться за тим, хто є в рясі чи в мітрі, а не за тим, що на кому висить. Тож знайте, що Ви зрушилися безпідставно. Наші справи нам тут краще видні як Вам у далекій до нас Англії.

Ще одну справу прошу, бо чув я від таки Ваших знайомих ще з війська, що Ви аж сичите ненавистю до людини, якої Ви ім’я правдоподібно не є гідні вимовляти. Це наш Первоієрарх — Блаж. Патріярх Йосиф! Ви як бувши вояк повинні знати, що на фронті ніхто нікому перемоги не дає, а треба її собі здобути. То чому ж Ви замість здобувати нам належний патріярхат кидаєте колоди на наш шлях змагань і походу? Чому співдієте в цій справі з явними ворогами України, маю на гадці Москву? Чи вам не встидно? Чи Вам як священикові не встид горлати на стару віком людину, на крайового ще Митрополита, на крайового організатора богословських студій, на правного переємця всіх наших церковних прав по смерті Слуги Божого Митрополита Шептицького, Якого ми тоді теж уважали нашим духовним патріярхом, на довголітнього каторжника ворожих тюрем, в’язниць і концентраків, на оборонця наших національних і релігійних прав і то не в люксусах Лондону, але в большевицькій дійсності? Чи Вам не встид виявляти ненависть до такої людини й то якусь таку ненависть через яку прозвали Вас уже гейби «біснуватим»?

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>