V архиєпископський синод

Умови розвитку організаційних і структуральних справ нашої Української Католицької Церкви дуже специфічні й вагомі не тільки через певну реформу мислі у Вселенській Церкві, якої частиною являється наша Українська Католицька Церква, але й через її власні ускладнення внутрішнього і зовнішнього характеру. Специфічні вони тому, що належать до комплексу церковної політики на найвищому рівні, зазублюючись в аспекті конституційному із століттями прийнятими і практикованими централістичними засадами Вселенської Церкви, а в політичному аспекті з функціями силових відношень міжнароднього значення. Разом із зовнішними ускладненнями рівночасно формувалися й визрівали внутрішні, в душах і мисленні її духовних і мирянських кадрів. Усі ускладнення заключалися в конфліктності поглядів на суть, функцію, ролю й ідею нашої церковної організації, її структуральної стабілізації та існування й розвитку в майбутньому. Тому,  що дія нашого Єпископату була несистематична й нескоординована, у членів його панувала замкненість, через що болюче відчувався брак повної інформації, як також і тому, що куріяльні чинники Апостольської Столиці не змарнували ні одної нагоди, щоб не затирати слідів і доказів існування нашої Церкви в практичному й легальному аспектах, положення нашої Церкви було доволі загрозливим. Починаючи від декількох уже літ кожна корисна й обдумана ініціятива у нашу користь ліквідувалася в зародку, так що дійшло навіть до знаного кожному епізоду весною цього року, коли виїзд Верховного Архиєпископа з Риму до Канаду був практично унеможливлений. Кожне передчасне виявлення плянів натрапляло обов’язково на негайну торпедуючу реакцію одного чи другого відділу Римської Курії і життєві справи нашої Церкви ускладнювалися все більше. При тому можна було виразно спостерегти ще один стратегічний засіб куріяльних чинників, що доволі сподобався декому із наших, – це протягування справи на час, який аж ніяк не працював для нас на користь.

Серед такої непевності і песимізму, поглиблених листом Папи Павла VI про неможливість признання нашій Церкві патріяршого устрою, в дуже короткому реченці миряни дізналися про підготовку Верховним Архиєпископом посвячення відремонтованої церкви святих Сергія і Вакха в Римі, та про відзначення історичних церковних дат – 375-ліття Берестейської Унії і 325-річчя Ужгородської Унії. І в такій майже безнадії, без жадного запрошення й підготовки, як також і без фанфар і пропаганди, в середу 27 жовтня вирушив з Філядельфії один літак прочан до Риму, з ціллю бути присутніми на заплянованих імпрезах та оглянути при цій нагоді Рим, спеціяльно український Рим. Ця скромна група паломників, що не жаліючи свого часу ні гроша зібралася із різних віддалених міст Америки й Канади не усвідомляла, що вона може бути свідком чогось важливішого за нормальне обрядове посвячення церкви. А події саме так укладалися: не так давно Верховний Архиєпископ Кир Йосиф Сліпий разом із двома Митрополитами, Кир Амброзієм Сенишиним із Філядельфії та Кир Максимом Германюком із Вінніпеґу, своїми рішучими виступами на Папському Синоді в обороні нашої знедоленої Церкви на Україні і в опозиції до політики Ватикану супроти комуністичних країн здобули собі визнання у всього християнського світу; в цей сам час їх Блаженство гостював у себе високих достойників церковного й політичного світу, спеціяльно східніх патріярхів; відомо було також, що до Риму на посвячення церкви були попрошені усі наші Владики, та що між ними велись вже певний час зустрічі й розмови, а Папський Синод Католицьких Єпископів, що вже тоді добігав свого кінця, своєю тематикою, і вагомістю створював ідеальну нагоду для того, щоб Владики найбільш знедоленої і переслідуваної помісної церкви, Української Католицької Церкви, невід’ємної складової частки Вселенської Церкви, сказали перед світом їхнє слово в її обороні та поставили їхні тверді кроки для збереження її на майбутнє. Свідомість зважувала тоді значення кожного такого складового елементу витвореної ситуації, за, чи проти добра нашої Церкви, і опановувала почуття кожної присутньої тоді в Римі людини. Під час торжеств прочани й молились в тому наміренні, щоб довше уже така замкненість, невідоме, непевне не тривали, та щоб люба наступна година принесла щось цікавіше, важливіше. Лист Кардинала Війо, Секретаря Стану, в якому він покликаючись на листа Папи Павла VI пригадував нашим Владикам про те, що Верховний Архиєпископ не має авторизації скликувати Архиєпископський Синод, лиш звичайну Єпископську Конференцію, тяжив великим тягарем у душах наших людей, багато з яких готовили себе морально до негайного, і якнайрішучішого протесту. Цей лист, який притемнив своїм змістом усі гарячі надії прочан, друкуємо в перекладі по-англійському на іншому місці цього журналу. Він був доручений усім нашим Владикам окремим ватиканським післанцем. Не доручено його Верховному Архиєпископові.

Переживаючи ці хвилини з жалем, неспокоєм, болем та нетерпінням зібрані в Римі члени Крайової Управи нашого Товариства, разом з представниками мирянських організацій Европи почали діяти у двох напрямах: внутрішньому й зовнішньому.

Оформлені заздалегідь делегації відбули негайно ряд авдієнцій з присутніми тоді в Римі нашими Владиками, під час яких обговорювано значення кожної події, яка відбулась, обдумано положення нашої Церкви серед усіх наявних позитивних і неґативних явищ, та ще раз основно висловлено Владикам невідкличне прохання створити єдність між собою й оформити організаційно помісність Церкви. В цей саме час були виготовлені і доручені Владикам індивідуальні письма, та окреме письмо до Верховного Архиєпископа. Опісля було виготовлене ще одне письмове становище представників організацій до Синоду, в якому ще раз запевнялося наших Владик про гаряче й рішуче бажання організованого мирянства відбути в цю історичну хвилину Архиєпископський Синод, який одинокий може бути гарантією єдности й помісности Української Католицької Церкви в майбутньому. /Гляди відділ «Документи»/.

В цілі запевнення наших Владик про те, що за ними і за їхніми акціями стоїть усе організоване мирянство, телефонами з Риму було зааранжовано висилку телеграм мирян і організацій із кожної країни до їхніх Владик про конечність ? Синоду Українських Єпископів і про повну підримку народу в цьому напрямі. Як можна було завважити, листоноша із площі Мадонна де Монті доручував адресатам сотні таких телеграм. Кожний Владика напевно зрозумів, що не тільки скромна група паломників у Римі, але й весь розкинений по світі народ не стоїть осторонь змагань за правопорядок у нашій Церкві, глибоко переживає ці трагічні хвилини і долучує свій голос до історичних подій у Римі.

Найінтензивніше й найуспішніше працювала комісія зовнішніх зв’язків і преси в складі: пані Е. Піддубчишин, проф. Л. Рудницький, проф. В. Маркусь, проф. М. Лабунька, проф. П. Біланюк та Ю. Карпінський. Зараз на другий день після прибуття до Риму від цієї комісії кожному учасникові Папського Синоду Єпископів було доручено пакет інформаційного матеріялу, що включав журнал «За Патріярхат» ч.18., переклад статті о. Дж. Малоні із того ж журналу по-французькому, листа Кардинала Війо від 29 жовтня цього року, копії голосів світової преси на тему Української Католицької Церкви і її положення, видрукований памфлет про положення нашої Церкви по-англійському, від наших громадських організацій у Великій Британії, та, згідно з вимогою протоколу, чемностеве супровідне письмо до кожного адресата. /Вправді неможливо було влаштувати доручення тих матеріялів Отцям Синоду в будинку нарад, бо там якось довідались про їхній зміст і адресантів. Але скоро знайдено й використано другу можливість – Синодальне Організаційне Бюро/.

Основну роботу ця комісія проробила на форумі інтернаціональної преси, радіо й телебачення, про що наші читачі мали нагоду переконатися у кожній країні їхнього замешкання. Вміле й достовірне подавання стосовних матеріялів зацікавило міжнародніх журналістів, які з повним довір’ям ставилися до наших людей, і вичікували нераз по шість годин на сходах будинку при Мадонна де Монті, щоб одержати й використати відомості про події в нашій Церкві. UP, AP, Reuter, DPA, Prance Press, ASCO видавали в цей час по декілька повідомлень. Ню Йорк Таймс писав про це п’ять разів. На руках референтки публікацій Крайової Управи, пані Е. Піддубчишин, знаходиться 164 публікацій на теми нашої Церкви від усієї столичної преси світу. Католицька аґенція зі зрозумілих причин не видала ні одного комунікату.

На ділі весь ентузіязм і сподівання прочан не були передчасні ані надаремні. Хоч уже в суботу 29 жовтня і неділю 30 жовтня усі вони знали, що в приміщеннях церкви святих Сергія і Вакха відбуваються наради єпископів, то без офіційного комунікату й без «необережного» вислову когось із наших Владик неможливо було знати щось про форму ані про зміст нарад. Щойно перший комунікат, який 1-го листопада в год. 7-мій вечером о. др. І. Хома прочитав по-українському, а пані Е. Піддубчишин рівночасно перевела по-англійському для присутніх журналістів, спричинив у всіх хвилю духового піднесення і сльози радости. /Усі комунікати – гляди відділ «Документи»/. Про цю хвилю вони напевно не забудуть до кінця свого життя. Наступні комунікати про обережні, але тверді кроки нашого Єпископату і про рішення Синоду облетіли блискавкою весь світ.

Що ж до конкретних осягів у Римі то ми, як організація мирянського загалу не тільки що радіємо, але й сміємо рахувати їх сповненням великої частини програми нашого товариства і резолюцій багатьох мирянських форумів. З певністю й радістю можемо бути свідомі того, що

  1. Осягнено повну єдність Церкви на базі єдиної віри, традицій і обряду. За це ми молились, працювали й боролися.
  2. Осягнено помісність Української Католицької Церкви на базі належних їй прав, силою і волею усього нашого Єпископату. Це було нашим найщирішим бажанням, і за це ми змагалися.
  3. Осягнено внутрішню згоду нашого Єпископату, який усуненням непорозумінь скріпився морально й організаційно, ставши тим здібним до рішучих історичних кроків, навіть в обличчі скрайно негативних умов у Ватикані і зовнішньому світі. Це нас морально будує. Цього ми очікували довго.
  4. Осягнено порозуміння щодо двох новосвячених Владик у Філядельфії. Хоч осягнено його дорогою внутрішніх договорень Єпископату і процедура залишиться таємницею, миряни мають доволі переконливих фактів щоб вважати цю справу закінченою. Треба лиш жаліти, що ця процедура не відбулася на початку травня цього року, коли на широко виявлене бажання загалу мирянства оба Номінати їздили до Верховного Архиєпископа до Риму.
  5. Створено постійне Синодальне Правління нашої Української Католицької Церкви у складі п’ятьох Владик: їх Блаженство Верховний Архиєпископ Кир Йосиф Сліпий – доживотний Голова Синоду, Високопреосвященніший Архиєпископ Кир Іван Бучко, Високопреосвященніший Митрополит Кир Амброзій Сенишин, Високопреосвященніший Митрополит Кир Максим Германюк і Преосвященний Єпископ Кир Андрій Сапеляк.

Черговий етап активности нашого товариства, що тривав від IV-ro до V-ro Синоду, закінчився 1-го листопада. Нове положення вимагатиме’ від товариства перевірки його програмових засад, укладення нової чер- говости акцій та нового унапрямлення праці й акцій мирянства. Не є це метою цієї інформаційної статті заглиблюватися у програмові деталі товариства, лиш ствердити необхідність певної модифікації напрямних діяльности й методів праці товариства. Коли вже є зведена верхня форма будівлі, тоді дбається про виповнення її корисним змістом. Організоване мирянство мусітиме внести в цю ділянку основний вклад своєї позитивної праці. В об’єднаній і впорядкованій церкві крім нормального розвитку релігійного життя створиться краща ситуація для заспокоєння також і культурних та громадських потреб вірних.

Звичайно, не все стається раптово і несподівано. Це стосується і впорядковання нашого церковного життя. Ми вже мали IV-тий Синод. Із його постанов не здійснено нічого. І як багато треба було внести ще організованого зусилля, праці й матеріяльних засобів до скликання V-гo Синоду. При тому немає зараз виглядів на те, що небо над площею Мадонна де Монті ясне, та що там не збираються грізні хмари. Немає також певности в тому, чи гладко прийде здійснення схвалених історичних синодальних постанов, та чи усі ми, ієрархія, духівництво і мирянство встоїмось твердо на своїх позиціях під евентуальним напором куріяльних чинників. Знаємо, наприклад, що в деяких духовних осіб країн Европи існують сумніви що до того, чи був це Синод а чи конференція. Відомо також, що під час V Синоду і після нього багато наших Владик ходили до Східньої Конґреґації. /Не ходили туди Владики з Канади, Преосв. Іван Прашко з Австралії та Преосв. Ярослав Ґабро з Чікаґо/. Знаємо також, що позиція Владик під час візити у Східній Конґреґації не зовсім відповідала становищу Владик помісної церкви – членів і учасників її Архиєпископського Синоду. Трапилися також вислови деяких наших Владик перед кореспондентами чужої преси та перед Філядельфійським Кардиналом Крулем, /який заявив про це у своєму виступі на філядельфійському телебаченні 15 листопада цього року/, що вони не брали участи у канонічному Синоді а лиш у звичайному засіданні, у звичайній до нічого не зобов’язуючій конференції.

Вже навіть у посинодальній дійсності кожний уважний громадянин спостеріг, що пастирське послання з нагоди закінчення V-гo Синоду Українських Єпископів не було прочитане в усіх наших церквах, а лиш в деяких. Виходить, що такого синодального доручення не було, або як і було, то деякі отці духовні дозволяють собі його ігнорувати. Також справа поминання імені Верховного Архиєпископа під час божественних літургій, згідно з його канонічним становищем, ще дальше не впроваджена у практику, і відбуття V-гo Синоду нічого тут не направило.

Усі такі явища ніяк не гармонізують із піднесеними настроями у мирян з нагоди історичних подій у Римі а радше диктують їм обережність. Можливо, що треба виждати, щоб розбурхане море нашого церковного життя затихло поволі, то тоді не буде в ньому місця на двозначні події. А тимчасом організоване мирянство мусітиме виявити ще глибше заінтересування церковним життям, подвоїти свою чуйність і дальшими зусиллями дати повну підтримку під розбудову щойно здобутої помісности. Воно мусітиме бути готове на дальші жертви і на дальшу мобілізацію сил для захисту й оборони здобутих позицій від всяких несподіваних ударів, звідкіля вони не походили б.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>