«В єдности Сила Народу»

Емігрантськими голосами довго вже співаємо цю пісеньку, без застанови над її невибагливою мелодією й простими словами. Ця невинна пісенька це вже наша обрядовщина, це церковно-національний обов’язок, це данина сентиментальності, невибагливості й несерйозності нашого громадського і політичного мислення. Бо коли пан-отець зачне, а ціла церква підхопить цю пісеньку і виключаться вокальний ефект, то за механікою скандованих слів і акустикою церковних склепінь наші емігрантські співаки не в силі сприйняти блаженного змісту цих простих слів, ані тим більше морального їх сенсу.

Здається що не було серед наших буднів відповіднішої нагоди поставити цю обрядовість під критичний огляд як саме тепер, коли Верховний Архиєпископ Української Католицької Церкви об’їжджає і візитує наші єпархії на американському терені. Бо ніколи досі не співали цієї пісеньки могутніше, голосніше, і ніколи не видавався нам її з зміст актуальнішим, таким на часі, таким промовистим, як тепер.

Десятками тисяч голосів проспівали ми її недавно у Торонто, опісля у Вінніпегу та Едмонтоні, співатимемо її у Філядельфії, Ню Йорку, Чікаґо. І що з того що десятки тисяч людей в переживанні історичних хвилин під час божественних літургій, святочних концертів чи бенкетів, стривоженими голосами благатимуть у Всевишнього єдности, коли другі Співатимуть цю пісеньку фальшивими голосами. Коли для других ця пісенька – це маніфестаційний шум, це параван для прикриття їх фальшу й поганих намірів, коли про єдність вони лише співають, але її не бажають, її не творять. Вистарчить під час співанки про єдність підняти голову понад тисячні маси людей, вглянутись навколо, спеціяльно у перші крісла, у почесні комітети, за президіяльні столи, і, навіть до престолів збірних архиєрейських літургій, і запитатись, чи усі кого там побачите щиро єдности прагнуть?

***

Урочистості й масові привітання Верховного Архиєпископа в Канаді були імпозантніші як можна було сподіватися. Це була насамперед організована постава й голос самих мирян, який без заперечень можна назвати плебісцитом, в стосунку до усіх церковних неполадків, які мають місце у нашій Церкві. Це була також і правильна настанова багатьох центральних і місцевих організацій, які від початку стали концепційно виразно за єдність і помісність Церкви й за завершення її патріярхальним устроєм, і які попирали кожну ініційовану нашим товариством акцію, чи то серед нашого власного суспільства, чи то назовні. Вони прийшли зустрічати свого Князя Церкви з щирим відкритим серцем, з найкращими бажаннями та з благородними сподіваннями. Але й друга частина нашої організованої громади, ця яка не виявляла заінтерисування в справах організаційного завершення нашої Церкви і яка робила все можливе, щоби тим справам замкнути дорогу до нашої громади, прийшла туди, може через масовий натиск мирян, може через виразніше становище нашої ієрархії, яке виявилось при кожній нагоді відвідин їх Блаженства, а може лише тому, щоби не лишатись позаду…

Відомо ж, що організований спротив справам єдности й патріархату нашої Церкви на УККА і на СКВУ ставили конкретні люди, відомі громадяни, репрезентативні особи, які перші з’явились на летовищі у Торонто, і які перші тиснулись до рук Блаженнішого…

Треба бути невимовно радим з того, що з хвилиною коли Блаженніший ступив на американський континент так багато політичних і громадських діячів опам’ятались, змінили курс у церковних справах і допомогли заманіфестувати світові й Східній Конґреґації нашу єдність і наше бажання мати свою власну незалежну помісну Церкву. Та не голим словам треба радіти, і не гучною маніфестацією та грубим газетним наголовкам.

Діла найскорше нас усіх переконають, і таких діл очікується вже.

Доки не буде діл, то треба бути лише обережно радим, бо не знаємо дійсних мотивів такої наглої метаморфози і не знаємо тривалости такого мислення. Треба бути обережним, бо ми вже раз бачили великий патріярхальний комітет, з друкованими у колонці відомими репрезентативними прізвищами, багато з яких на чийсь підшепт дуже скоро звідти забрались. Вони декілька років церковними справами «не займались», аж раптом для них у Філядельфії знова президіяльні місця відкрились, і вони знова перші…

Не нашою ціллю є роздувати це питання і капіталізувати що небудь. Ми раді навіть з того що діється, але все ж таки нас тягне до діл.

Ми хотіли б знати що стоїть за цією маніфестацією, і ми хотіли б врешті прочитати в нашій щоденній пресі не тільки крикливі «привіти Кардиналові», але й засадничі, проблематичні й наукові статті на тему нашої церковної організації, і ми хотіли б бути впевнені, що окаянних коментаторів від «большевицького паспорту», «КАҐебиста а рясі» та «амбасадорства Блаженнішого до Москви», прикличеться до порядку.

Ми з радістю вітаємо одну функціональну зміну в нашій громаді·

Ми призвичаєні були бачити на трибунах все ці самі обличчя лідерів, рішення принимані аплявзами «однодушно», і підозрілий спосіб селекції. Тепер ми побачили нарід, його волю й ентузіязм, і його лідерів, які приїхали у Торонто за народом. Нарід став лідером своїх лідерів, і заставив їх виконати його волю. Товариство за Патріярхальний Устрій має почуття сповненого обов’язку. Але тяжко сказати чи це вже останній етап, і чи остання це його функція.

***

«Боже нам єдність подай» співають ці, яким єдности бракує. Бракує її нам через неупорядковані внутрішні процеси і через зовнішні впливи. В числі останніх, коли йдеться про наше церковне життя, знагодиться Священна Конґреґація Східних Церков. Не зважаючи на конституційну окремішність нашої церкви ця інституція старається дальше домінувати над нею, при чому вона має можливість рахувати на співпрацю не тільки деяких ієрархів, але й світських лідерів. Завдяки такій кооперації Синод Українських Єпископів досі ще не відбувся, і ділові справи єдности і порядку в нашій Церкві досі не полагоджені. Від Східньої Конґреґації вийшов текст відомого поданого нашому священству довірочною дорогого листа Папського Делєґата із Вашінґтону з вимогою перестати всякі акції за Українським Патріярхатом, як також ініціятива церковних, календарних і навіть літургічних змін, на це, щоби тяжче було реалізувати єдність нашої Церкви, а легше перевести концепцію Східної Конгреґації про три відрубні митрополії. В тому ж пляні видане було й письмо, яким уповноважнювалось наших владик брати участь у конференціях єпископів тих держав, на терені яких вони перебувають, і виконувати доручення тих конференцій. У пресі яка «церковними справами не займається» було нам заздалегідь пояснено, що участь наших владик на державних конференціях латинських єпископів не суперечить їхній приналежності до Синоду Українських Єпископів, але такий Синод не міг відбутися через відмову деяких єпископів. До Конґреґації і Державного Секретаріяту наспіли меморіяли проти Верховного Архиєпископа і його права скликати Синод, а до американського Стейт Департменту наспіли подібні матеріяли проти впливу людини «з большевицьким паспортом» на церковне життя в Америці.

Авторів цих демаршів, церковних ієрархів і світських лідерів, історія колись виявить, а сьогодні нічого іншого нам не залишається, як співати разом з ними «Боже нам єдність подай»… В наші часи Бога ще найлегше одурити!…

Ставши таким чином ще одним «центром української єдности» Східня Конґреґація не лише на власне бажання, але й на домагання українських лакузів, старалась не допустити до тріюмфальної поїздки Кир Йосифа по світі, і з тим зв’язана була довга непевність в тому, чи Блаженніший зможе відвідати Америку. Ще навіть три дні перед відлетом Блаженнішого із Ватикану до Східної Конґреґації наспіла телеграма із ЗСА з вимогою недопущення Кир Йосифа до виїзду.

І це, що вірні у Західній Гемісфері вітають сьогодні свого Князя Церкви, проламало певний порядок у Ватикані, а величаві маніфестації мирян і їхніх Владик для справи єдности й неподільности нашої Церкви поламають його до решти·

***

Приїзд Верховного Архиєпископа до Америки повинен служити справі церковної і навіть громадської єдности. Було б ідеально, колиб усі спори і обвинувачення могли забутись, усе закінчитись в єдності «без побідників і побуджених», у взаїмопрощенні й відновленні льояльности й пошани до усіх Владик й церковного проводу. Згідно із програмою нашого товариства й глибокою вірою та переконанням його членів , інакшого виходу із прикрої ситуації не можна знайти, тому в цю дуже відповідальну хвилину всякі підозрілі підходи до справи приїзду Верховного Архиєпископа викликають оправдане настороження, непевність й евентуальність використання цієї імпрези не для справ єдности, а для дальшого розбиття. Як можна було довідатись із щоденника «Америка» від дня 28 червня ц. р. у Філядельфії відбулося перше засідання Комітету для Привітання Верховного Архиєпископа. Не пишеться там чи комітет був вибраний і ким, чи покликаний і ким, /багато організацій і досі не знають якою дорогою вони там попали/, і громада вже поставлена перед доконаний факт, що більшість комітету складається із тих осіб чи організацій, які досі «не займалися» справами церковними, а організації й люди, які від самого початку беззастережно й організовано виявляли свою льояльність і піддержку Верховному Архиєпископові і його ідеям, туди недопущені. Склад комітетів і методи їх дії зраджують прикру дійсність, що наш Митрополит при нагоді відвідин Верховного Архиєпископа задумав розрахуватись із немилими йому людьми. А допущений ним до рішаючого голосу в справах репрезентації громади політичний невіглас розправляється при цій нагоді зі своїми політичними противниками·

Маю поважний сумнів в тому, чи культурна громада так вітає свого Ісповідника Віри, і чи можна було продумати кращу форму афронту й непошани до Нього. Коли Блаженніший вперше ступить на землю Вашінґтона, а в привітальному комітеті бракуватиме проф. Чубатого, др. Смішка й проф. Тершаківця, то треба мати подив до почуття міри і форм приличности таких почесних комітетів.

Від деяких представників громадських організацій вже висловлені були незадоволення й перестороги, щоби із так приготованого привітання не вийшла образа Верховного Архиєпископа, та щоби часом від філядельфійської громади не вітав Блаженнішого цей діяч, що вславився своїми протипатріярхальними потягненнями на цілу Америку. Є побоювання, що філядельфійська «єдність» вишле на летовище вітати Блаженнішого саме проф. Добрянського, того що прилюдно бажав собі патріярхату, але у Філядельфії…

Недавно на зборах представників громадських організацій у Філядельфії, де обговорювались справи привітання Верховного Архиєпископа, один працьовитий член Визвольного Фронту і примірний христіянин порівняв своїх партійний однодумців із біблійним блудним сином. В тому є і сенс, і іронія. Біблійний блудний син в найтоншому відчутті ситуації і з повним розумінням христіянської покори не сином, але слугою у свого батька просився. Наші ж блудні сини стараються поставити батька на службу собі…