В Торонто відбувся п’ятий Конгрес мирян і З’їзд УПСО

У суботу, 18 травня 1985 p., у залі Інституту св. Володимира в Торонто відбувся п’ятий з черги Конгрес Мирян, а в неділю. 19 травня, в залі школи церкви св. Миколая у Торонто відбувся п’ятий з черги делегатський з’їзд Українського Патріярхального Світового Об’єднання.

Конгрес розпочато молитвою, яку провели Владика Ізидор і Владика Іван Прашко. Конгрес Мирян відкрив голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання д-р Богдан Лончина. Він підкреслив, що темою Конгресу Мирян є сумна дата, себто сорокріччя арешту наших владик. «Ми зійшлись тут, щоб собі пригадати ці трагічні події нашої Церкви в Україні, але також застановитись над її майбутнім». Поруч з тим Б. Лончина окремо привітав Владику Ізидора і Владику Івана Прашка з далекої Австралії.

Дальше керування Конгресом передав д-рові Василеві Маркусеві. Після короткого з’ясування проблематики Конгресу В. Маркусь попросив до слова Владику Ізидора.

У короткому слові Владика Ізидор у своєму імені й імені Владики Прашка привітав Конгрес Мирян і при цьому підкреслив та висловив свою радість, що цей Конгрес відбувається в Торонто: «Ми раді також, що маємо таких гідних церковних керівників». Владика підкреслив, що св.п. Патріярх Йосиф завжди цінив керівників мирян: «Тема, яку сьогодні будете обговорювати, є болючою. В наслідок більшовицької окупації наших земель ми були примушені залишати свої рідні землі, але наша розсіяність, це є Боже провидіння, бо разом з нами збереглась наша Церква».

Отець Петро Біланюк, який провадив дополудневою сесією, попросив до слова першого доповідача, о. Тараса Р. Лончину з Вашінгтону, який говорив на тему: «Мучеництво нашої Церкви». Доповідач розповів різні епізоди про переслідування і тортури більшовиками наших владик, священиків, монахів і монахинь та мирян. Проілюстрував цікаві фрагменти, багато наводив моментів з праці о. Пекара.

Мгр Роман Кравець з Лондону — Англія, голова Українського Крайового Патріярхального Об’єднання говорив на тему: «Релігійний і національний рух опору в Україні». Доповідач сорокрічний період руху опору поділив на три окремі періоди: 1. Повстанський рух і боротьба УПА, 2. У половині шестидесятих років (це активна група українських діячів культури, що відомі під назвою «шестидесятники») і 3. Гельсінкська група.

Доповідач подав характерні властивості названих періодів. Назвав групу Лук’яненка й інших, підкреслив боротьбу за вживання української мови (Дзюба, Чорновіл, Караванський, Світличний та інші). Відмітив прояви їхньої боротьби.

Гельсінкська група намагалась у легальних формах боротись за людські права. На цьому тлі виростав і розвивався релігійний рух опору. Цей рух почався з 1946 p., зокрема серед тієї частини українського народу, яка не перейшла на російське православ’я. Спершу вони майже всі були на засланні, але згодом вони почали повертатись із заслання і оживили змагання за право на існування Української Католицької Церкви. І так вже у другій половині шістдесятих років почала активно діяти Катакомбна У К Церква. На це є вже цілий ряд документів, які підтверджують існування і розвиток Катакомбної Української Католицької Церкви. Листи і звернення о. Г. Будзінського, листи Гереліта інші прояви. В шістдесятих і сімдесятих роках сильно поширився рух баптистів. Незалежні баптисти відмовились від «режимових» баптистів. Доповідач назвав найновіші видання, зокрема «Хроніку Української Католицької Церкви», у якій порушуються не тільки церковні питання. Також підкреслив, що цими справами треба більше займатись і про них інформувати вільний світ. Доповідач висунув ряд цікавих думок у цій матерії.

На основі вислуханих двох доповідей відбулась дискусія, у якій взяли участь Ірина Ільницька, Степан Ільницький, Мотря Фаринич, Степан Росоха, о. Роман Набережний, д-р Володимир Пушкар, Степан Семків й інші. В дискусії висунено низку різних думок. Вказано, що наші підручиники не записали всіх софістикованих метод переслідування, не зробили переліку арештів владик, священиків, монахинь, монахів і вірних. В Радянському Союзі під сучасну пору немає мови про нові святині-церкви. За Хрущова і Брежнєва закрито 15 тисяч церков. Священикам відібрано свободу релігії. Підкреслено, що поза російсько-православними церквами інших церков східнього обряду немає і такі не є бажані. Підкреслено, що Конгрес Мирян відбувся в історичний час. Вільний світ святкує сорокріччя перемоги над гітлерівською Німеччиною, а ми відзначуємо сорокріччя похорону нашої Церкви в Україні.

У пополудневій сесії виступив з доповіддю д-р Леонід Рудницький на тему: «Церква в Україні і Захід: наші завдання у вільному світі». Доповідач підмітив, що в цій темі окриваються деякі небезпеки. Підкреслив, що назагал ми мало цікавимося справами нашої Церкви. Це, можливо, і відома справа, але її треба все повторяти, щоб ми були свідомі цього факту. Наші завдання ми повинні поділити на завдання духових і матеріяльних вартостей. Зупиняючись над церковними питаннями взагалі, можна висловити думку, що під деякими оглядами нам тут є тяжче бути справжніми християнами, як нашим братам в Україні. Ми повинні зробити наголос на зворот до молитви.

Молитва має велику силу, яку декому тяжко побачити. Ми повинні більше діяти скоординовано. Повинні мати скоординовані осередки інформації. Подбати про одну сильну радієву мережу. На жаль, ми з цих всіх можливостей не користаємо. Через таку радіопрограму ми могли б передавати вістки на Україну, як це, наприклад, роблять баптисти. До завдань духових вартостей додав, що ми повинні подбати про видання про нашу Церкву і для нашої Церкви, постаратись, щоб такі праці написали відомі чужинецькі автори і видали відомі й престижеві видавництва. Існує попит на чужомовні видання.

До завдань матеріяльної вартости треба мати на увазі допомогу для нашої Церкви. Ми під тим оглядом не дописали. В тому напрямі велику працю проробив також і для нашої Церкви відомий голляндський монах о. Веренфрід ван Страатен. В останньому часі відбулася зміна закону, і ця справа допомоги припиняється. Тепер треба шукати інших доріг, якими можна б допомагати нашій Церкві. Ми часто в нашій праці все стаємо в обороні когось чи чогось, але рідко наступаємо.

Свою доповідь Л. Рудницький закінчив цитатою з творів Патріярха Йосифа.

Д-р Василь Маркусь доповів на тему: «Політика Москви супроти нашої Церкви і стратегія оборони». Доповідач підкреслив, що немає більше болючого питання для наших земляків від того, що їм заборонено свобідно ісповідувати свою віру. У такій дійсності ми не повинні мовчати, ми не повинні стояти бездіяльно, коли дальше Москва наступає на нашу Церкву. Нам треба призадуматись, як повести відплатний бій на наступ Москви.

Доповідач вказав, що Москва все змагала до гегемонії і то під всіма аспектами. В дусі гегемонії Москва проводила ліквідацію нашої Церкви. Всі українці як католики, так і православні, повинні засудити ліквідацію УКЦеркви. «Очікуємо від наших братів-православних засудження т.зв. Львівського “собору”», — підкреслив доповідач. Згадав форми і прояви боротьби проти московського переслідування. Назвав «Хроніку УКЦеркви». Він сказав: «Наша Церква є та Церква, що бореться за спасення».

Після т.зв. «возз’єднання» з московською православною Церквою біля сорок відсотків священиків прийняло російське православ’я, але в душі вони залишились вірні своїй вірі. Наступ на вірних УКЦеркви проводиться з різних сторін. В Україну переслано перекладену українську «месу». Доповідач згадав Секретаріят Стану і Курію релігійної єдности.

Добре сталось, що Синод УКЦеркви засудив т.зв. «собор» з 1946 р. Підкреслив, що справа легалізації Української Церкви має свою історію. Священики, ще на початку другої окупації українських земель, звертались з проханням, щоб було дозволено на легальне існування УКЦеркви. Просили також, щоб звільнили з ув’язнення наших владик. Але всі спроби прохань Кремль відкинув.

Щойно після смерти Сталіна дещо змінилась ситуація. Тоді робились різні спроби, щоб добитись офіційного визнання Греко-католицької Церкви, але це також нічого не дало. Після звільнення Блаженнішого Патріярха Йосифа знову звертались з проханням про легалізацію УКЦеркви. Наступ на нашу Церкву не припинився. Тут можна назвати статтю О. Л. Вовка в «Українському історичному журналі», яка являється фронтальним наступом проти нашої Церкви.

Доповідач у десяти точках зробив підсумки своєї доповіді та накреслив деякі пляни на майбутнє.

На закінчення доповідач підкреслив, що з приводу близького 1000-річчя християнства Руси-України з Москви, Києва і Львова посипляться на хвилях етеру помиї брехливої пропаганди, на яку нам треба буде відповісти і дати правдиву й рішучу відсіч.

Після доповідей відбулась дискусія, в якій взяли участь Дарія Миндюк, Юрій Венгльовський, Степан Ільницький, Рома Гайда, Ірина Ільницька, Марія Дзядик-Козак, В. Колодчин. Павло Гайда, Ярослав Гаврих, В. Пушкар, Михайло Андроник, Мотря Фаринич, пані Баран й інші. Дискутанти порушили питання плянованого міжнароднього симпозіюму, який організовує Павло Магочий. Присутні цікавилися, чому не організовується братств і сестрицтв, питалися про візитацію Папи Івана Павла ІІ у Голляндії, ставилось питання, де є наша молодь, підкреслювано істину — якщо ми будемо з молоддю, то вона буде з нами. Такі й інші питання були порушені в дискусії.

Увечері відбулась спільна вечеря, у якій взяв участь, крім вже згаданих Владики Ізидора і Владики Івана Прашка, також Митрополит Максим Германюк. Ведучим програмою вечора був інж. Константин Брикович, який вітав учасників і представляв гостей за почесним столом.

Під час вечері цікаве й багатоінформативне слово виголосив Владика Максим Германюк, зміст якого надруковано у попередньому, червневому числі. У мистецькій частині виступило жіноче тріо «Волошки», яке з чуттям і милозвучно виконало низку українських народніх пісень. На закінчення всі співали «Молитву за Патріярха».

П’ятий з’їзд делегатів Українського Патріярхального Світового Об’єднання

У неділю, 19 травня ц.р., о годині 9-ій ранку в церкві св. Миколая у Торонто була відправлена архиєрейська Служба Божа, яку відправляли Владика Ізидор Борецький і Владика Іван Прашко у сослуженні священиків. Під час проповіді Владика Ізидор привітав делегатів З’їзду УПСО та побажав успішних нарад. Після Служби Божої відбулось спільне снідання.

З’їзд делегатів УПСО відкрив голова д-р Богдан Лончина, привітавши Владику Ізидора і Владику Івана та всіх присутніх. Після молитви і вшанування пам’яти Патріярха Йосифа і померлих членів вибрано президію у складі: о. Роман Ганкевич – голова, мґр Роман Кравець і ред. Юрій Вегльовський — заступники, Роман Стахів і Павло Копачівський — секретарі. З’їздові надіслали привітання Блаженніший Патріярх Мирослав Іван, Владика Ізидор, Владика Іван, Владика Роберт, Владика Василь і архимандрит Іван Гриньох. Вибрано комісії: верифікаційну, номінаційну та резолюційну.

Звіти склали: голова УПСО д-р Богдан Лончина, секретар — інж. Василь Колодчин, скарбник – Анатоль Ромах і за журнал «Патріярхат» звітували головний редактор Микола Галів і адміністратор д-р Володимир Пушкар. Звіт Контрольної Комісії прочитав Леонід Рудницький.

Крім цього, подавали короткі звітні інформації від крайових організацій – Олександер Пришляк з США, Юрій Венгльовський з Австралії, Роман Кравець з Англії та о. Роман Ганкевич з Канади. Над вислуханими звітами відбулась дискусія, яка найбільше проходила навколо журнала «Патріярхат».

В дискусії займали слово: Мотря Фаринич, Василь Маркусь, О. Пришляк, В. Колодчин, В. Пушкар, Л. Максим, Я. Савка, Б. Климовський й інші. На з’їзді безпосередньо були заступлені делегати з Англії, Австралії, Канади й США. Голова верифікаційної комісії Константин Брикович ствердив, що на з’їзді є умандатованих 25 делегатів.

Голова номінаційної комісії Олександер Пришляк запропонував склад нової управи УПСО: Богдан Лончина — голова, о. Роман Ганкевич, Роман Кравець, Василь Колодчин і Василь Маркусь — заступники голови, Василь Папіж – секретар, Анатоль Ромах — скарбник. Члени Ради: Юрій Венгльовський — Австралія, Антін Хлопецький — Аргентіна, Ілля Дмитрів та Ярослав Гаврих — Англія, Микола Когут — Бельгія, Володимир Кальваровський — Німеччина, Григорій Порохівник, Анна Баран. Михайло Марунчак, Б. Климовський, Л. Щур і М. Кушпета — Канада, Оксана Бережницька, Рома Гайда, Мирослав Лабунька, Олександер Пришляк, Леонід Рудницький, Сидір Тим’як, Роман Осінчук — США. Контрольна Комісія: Микола Кунинський – голова, Іван Равлюк, К. Брикович, Іван Хома і Ігор Гайда — члени. Товариський Суд: Юрій Старосольський, Михайло Василик, Богдан Ясінський, Андрій Харак і Роман Стахів — члени.

Після вибору керівних органів перевибраний голова Б. Лончина висловив своє коротке експозе до майбутньої праці й подякував делегатам за перевибір.

Звіт резолюційної комісії склав Василь Маркусь. Він тільки подав загальні рамки резолюцій, які після цього мають бути опрацьовані й узгіднені з управою УПСО. У загальному з’їзд прийняв проект резолюцій. З’їзд прийняв пропозицію, щоб Англії признати 5 голосів, а не так, як було дотепрер, тільки три. З’їзд закрито молитвою.

М. Г.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>