Ватикан ділить український єпископат

(В.П.) Римський часопис, Осерваторе Романо, з 11 вересня 1974 року, півофіційоз Ватикану, подав список представників Східніх Церков, учасників Світового Синоду католицьких єпископів, що відбувається у Римі.

В чергу по патріярхах, подано Верховного Архиєпископа кардинала Йосифа Сліпого, львівського українського архиєпископа і митрополита.

У наступному розділі подано митрополитів, які не належать до патріярхатів (взглядно верховного архиєпископа — ред.) католицьких церков східнього обряду. Тут подано архиєпископа митрополита — для українців Максима Германюка з Вінніпегу. Архиєпископа митрополита для українців Амврозія Сенишина, з Філядельфії і архиєпископа митрополита для русинів (закарпатців — ред.) — Степана Коціско з Мунгал.

Це повідомлення ясно вказує на дальшу політику Ватикану, спрямовану на поділ української церкви. Митрополити Кир Максим і Кир Амврозій на цьому Синоді не є представниками одної Укр. Кат. Церкви, разом з її Головою, патріярхом Йосифом І, але кожний з них заступає окремо свою митрополію.

Цей поділ української церкви через поділ єпископатів, це перша рата сплати обіцяної ціни Москві Ватиканом, згідно з домовою Угорську коло Москви, у формі заплянованої на роки ліквідації ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ. Та ми віримо, що пекельні ворота нашої Церкви не переможуть. Слово до Вас — миряни, Шановні читачі!

Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви вибрала мене, 17 серпня 1974 р., головним редактором журналу «3а Патріярхат» і доручила мені намітити склад редакційної колегії цього журналу.

Редакційні Напрямні для цього журналу, згідно зі статутом, визначують ухвали: Крайових З’їздів делегатів відділів, Крайової Управи, і мирянських зборів Крайової Ради Мирян Товариства.

Статутовим завданням Товариства є: об’єднувати мирян УКЦеркви для спільної дії в напрямі:

  1. Завершення організаційної структури УКЦеркви Патріярхатом.
  2. Уведення в життя й закріплення помісности УКЦеркви.
  3. Збереження духової єдности Українського Народу в батьківщині та діяспорі.
  4. Привернення єдности й одности УКЦеркви в її правно адміністраційній структурі.
  5. Збереження української християнської традиції.
  6. Плекання духового життя та християнської культури.
  7. Заохочування до всесторонньої, якнайбільш активної участи мирян у житті рідної Церкви згідно з вимогами даного часу (але все і всюди згідно з заповітами Христа увіковічненими у св. Евангелії, а не з вимогами людей, Противними Христовій Науці В.П.)

Теперішнє положення ПУКЦеркви є може тяще, як тому десять років назад. Митрополита і єпископи улягали тискові Ватикану і прийняли його опінію, що Голова У.П.КЦеркви має церковну юрисдикцію лише в Україні і відступили право вибору єпископів Папі.

Сьогодні вже не лише ми, але також і чужинці-історики Церкви доказали у своїх публікаціях, що джерелом труднощів в нашій Церкві є політичні впливи Москви у Ватикані. Москва бере бій з нами при помочі ватиканських канонів на знищення УКЦеркви поза Україною. Ватикан вибирає беззастережно послушних собі єпископів для нашої Церкви, які ватиканськими канонами мають розвалювати фундаменти Української Церкви.

Без знищення Української Церкви в діяспорі, Москві є тяжко оправдати її насильний акт т.зв. «Львівського Собору» з 1946 р. в очах західних християнських церков. Яким то, «добровільним» актом, вона підпорядкувала українських христіян московському патріярхаові, в ціли політичної контролі України, через церковну православну московську Церкву.

Без ліквідації УКЦеркви поза Україною Москві не можливо зліквідувати української діяспори, яка перешкоджає Москві в поневоленні України.

Тому нас дивує і болить дивно неясна і байдужа постава, декого із тих, що стоять у проводі змагу за збереження національного українського життя, відносно боротьби за єдність і цілість УКЦеркви, в центральному управлінні Помісного Собору єпископів УКЦеркви на чолі з Верховним Архиєпископом зглядно Патріярхом.

Болить нас також незрозуміла постава вільної української преси, включно з католицькою.

Редактори цеї преси промовчують важні події відносно «Номінації єпископів Ватиканом для нашої Церкви. Вони немов «поглухли — не чують»… Де чесні журналісти — борці за правду? Що робить Провід Союзу Українських Журналістів? Нині журналісти — атеїсти займаються церковними справами. А наші — признаються до христіян! — і стоять осторонь цих справ.

Але і в такій ситуації наш Патріярх Йосиф невгнуто, як дуб, стоїть на розритому церковному боєвищі, виставлений на удари московських трійливих вітрів, що вдерлися між мури Ватикану і через його браму розвівають чад в українській Церкві.

Послушники «отечества чужого» і песимісти — сіють дефетизм і зневіру серед мирян і хочуть відтягнути мирян з боєвища Церкви за її права на існування. Хочуть зломати наше довіря до нашого Пастиря, Блаженнішого Патріярха Йосифа. На це мов чорт на грішну душу чекає Москва і її союзники.

Але миряни з характером дальше і витривало будуть вести свої змагання за благо Церкви і Народу під проводом свого Патріярха, та із запалом христіян, перших віків «бо йдеться про існування Христової Церкви Українського Народу. 

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту