Важливе завдання

Хрестоматія української релігійної літератури. Книга перша — поезія. Видання Наукового Конгресу в . Тисячоліття Хрещення Руси-України,т. II. Упорядкування і вступний есей Ігоря Качуровського. Мюнхен-Лондон: Союз Українців у Великобрітанії, 1988, сторінок 552.

Проблема формування української людини та її взаємозв’язку з життям була й лишається актуальною доки існуватиме її постійне прагнення до пізнання світу. Роздумам над цією проблемою може добре прислужитися Хрестоматія української релігійної літератури. Поезія, як знаємо, для нашого народу — це не тільки вияв почуттів — це один з кращих способів вираження нашої духовости. Образно, в системі згаданої Хрестоматії — це перенесення нас крізь сторіччя до коренів нашого християнського світогляду, в якому переважають «інтуїція, вникнення, теплота, бажання соціяльного контакту й співчуття, милосердя, охота розуміти й потреба знайти для себе зрозуміння». Над цими питаннями глибоко призадумувався уже в нашій ранній історії Митрополит Іларіон у своєму надхненному Слові на похвалу Великому Каганові-Хрестителеві. У ньому він символічно протиставив старозавітньому законові новозавітню християнську благодать — внутрішнє щире відчуття Божого закону. Для нього благодать — це ніщо інше, як цілий світогляд, опертий на любові.

Цій благодаті, зокрема в поезії, присвячена передмова до рецензованої книги, що її написав Володимир Янів. Вона, до речі, багата на конкретні приклади, які будять думку, примушують її працювати активніше, а роздуми й оцінки зіставляти із своїми власними.

Однією з найцікавіших частин у книзі є довший вступний есей Ігоря Качуровського, упорядника Хрестоматії, п.з. «Містична функція літератури та українська релігійна поезія». Він виходить із заложення, що «Слово як таке, а мистецьке, естетично оформлене й організоване зокрема, завжди було для людини засобом звернення до Божественного Начала (байдуже, чи плюралістично роздрібненого на масу богів і божеств, а чи сконденсованого в постаті єдиного Бога, Творця і Вседержителя)». Він розрізняє три групи жанрів містичної літератури: а) жанри загальні, спільні для більшости літератур: гимн, молитва, закликання, проклін, присяга; б) жанри льокальні (гебрейський псалом, буддійська джатака, тамільські пурани, суфійська притча; в) жанри містичних поем та видінь пізнього Середньовіччя, містерії й міраклі (середньовічна релігійна драма).

Наша стара поезія як книжна, так і фолкльорна, стверджує автор, мала невід’ємні атрибути релігійно-християнських мотивів. Тількищо середина минулого сторіччя принесла нам наскрізь духовну й просякнуту християнським світоглядом творчість Т. Шевченка, в якій «згадки та звернення до Бога — це не літературний засіб і не данина моді, а прояв глибокої віри». На жаль, містичні Шевченкові поеми довго лишалися невідомими українському читачеві і то не тільки тому, що перебували під забороною як «єретичні», а тому, що їх сприймали як суспільно-громадські, пов’язані тільки незначно з релігією.

Треба сказати, що література Наддніпрянщини на початку нашого сторіччя, увібравши в себе разом із утилітарним розумінням мистецтва атеїзм «старобратньої» інтелігенції, не цікавилася релігійними мотивами. В той час, коли в Галичині й на Буковині, не зважаючи на боротьбу між радикалами та клерикалами, релігійна християнська українська література була читана і люблена. А коли спалахнула «більшовицька революція», яка зробила атеїзм чи марксизм квазі-релігією, то, звичайно, про офіційне творення релігійних поезій не могло бути мови». Таким чином у літературі витворилася пустка, бо ж релігійної поезії промовчати не можна, вона існує в історії відколи існує людина.

І тут автор ставить перед нами питання: «Чи справді українські поети погасили в собі віру?» і тут зараз же відповідає: «Ні, не погасили». І так протягом 1930-х, 1940-х і майже до кінця 1950-х років традиції релігійної української літератури зберігаються лише на Заході. «Коли наприкінці Другої світової війни, — пише автор, — вирвалися з радянських лабетів зацілілі українські літератори, то виявилося, що майже всі вони несли в своїй душі або християнські, або ж неокреслено-релігійні первні». А далі автор продовжує: «Назагал оновлення — чи відродження — українського літературного життя виявилося наприкінці 1950х років у трьох факторах: пробудження в письменників національної свідомости, повернення до християнства та еволюція в бік модернізму».

На переконливих зразках І. Качуровський доводить, що ріст «Містичної функції літератури…» здійснювався лише тоді, коли поет чи письменник зумів розкрити поезію як справжній вияв духа, маючи для цього відповідне релігійне уявлення для її становлення й розвитку. Уміння мислити й аналізувати, фантазія мистця також є передумовою успіху, як і глибоке духово-релігійне наставлення. Якщо відсутнє хоч одне з цих «крил», поезія тратить свою містичність і часто від літературного твору залишається сама фабула. Точна визначеність вимог автора та глибока естетична вибагливість приводять його до полеміки з деякими поглядами й оцінками, які начебто вже прийняті і певною мірою усталилися. У цілому есеї І. Качуровського «Містична функція літератури та українська релігійна поезія» — цінна й корисна праця.

Термін «хрестоматія» в заголовку книги спочатку був для мене дещо незрозумілим, бо з цим терміном я завжди зв’язував посібники навчального характеру, а тут ми маємо радше збірку вибраних творів одного жанру (віршів) різних авторів. Тим часом пояснення упорядника таке потужне, що дискутувати з ним не приходиться. Він напрочуд переконливо стверджує, що «хрестоматія української релігійної поезії — це насамперед історичний документ — свідоцтво християнської духовости в нашій літературі, заперечення пропагандивних тез про атеїзм чи антирелігійність деяких письменників, доказ невмиручости християнства в державі…».

Хрестоматія складається із чотирьох частин. Перша частина: анонімна і стара поезія. Друга частина: нова поезія (XIX — початок XX ст.). Третя частина: новітня поезія — двадцяті роки XX ст. Західня Україна між двома війнами та еміграція. Четверта частина: відродження християнських мотивів у творчості шестидесятників і дисидентів. Наприкінці книги вміщено показник авторів і список ілюстрацій.

У книзі надруковано вірші 160 авторів і 5 анонімів. Про майже кожного автора є короткі біографічні дані, як також подано дещо про його творчість. На жаль, не знайшли ми жодної згадки про визначного українського канадського поета Микиту Мандрику, а він написав чимало чудових релігійних віршів, як, наприклад, «Молитва», «Воскресення», «Великодне», «Великопосне», «Різдво Христове» тощо.

Анонімна і стара поезія — це в основному деякі думи, як «Маруся Богуславка», «Сестра і брат», «Олексій Попович». У цю частину ввійшов також «Кант про Почаївську Божу Матір», аноніми із Києво-Михайлівського Збірника, творчість Івана Максимовича (1651-1715) та творчість Григорія Сковороди.

Книгу Хрестоматія української релігійної літератури видано старанно, зі смаком, надруковано на хорошому папері. Упорядник доклав багато праці для здійснення сумлінного і великого за розміром видання. Книга вийшла за правописною і мистецькою редакцією Лідії Качуровської-Крюкової.

Обкладинку зладив Ростислав Глувко. Скрізь у книзі чудові заставки й кінцівки, взяті з українських стародруків, при чому ніде немає повторень. Ці прикраси надали книзі окремого характеру. Можна щиро сказати, що упорядник кохається в старовині — захоплюється тим, що було колись, та по-справжньому любить старовинні речі. Коректура текстів загалом старанна за винятком одного рядка: «А вдень ішов, мов туча грізнобіла», який пропущено в поезії Лесі Українки (стор. 150).

Хрестоматія української релігійної літератури багата на величезний поетичний матеріял, який легко, з інтересом читається і, безперечно, буде корисною кожному шанувальнику справжнього релігійно-поетичного мистецтва.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web