Важливі дні в літописі Вінніпегу

Гостина Блаженнішого Патріярха Йосифа

Велика громада українців Вінніпегу стояла від середи 10 до понеділка 15 листопада 1976 р. під враженням великого й достойного гостя — Блаженнішого патріярха і кардинала Йосифа Сліпого, що перебув, як відомо, 18 років каторжником у совєтських тюрмах і засланнях та є єдиним ще живим свідком повної і жорстокої ліквідації Української Католицької Церкви в Західній Україні, після її окупації червоними в 1944-46 роках. Це були вже треті відвідини цього найвищого достойника української Церкви у Вінніпезі і довкола його тут перебування загострилося загальне зацікавлення справою Українського Католицького Патріярхату, яка вже роки тому поділила українців католиків вільного світу на два табори: Велетенська більшість визнає Блаженнішого Йосифа патріярхом, що має владу над усією УКЦерквою і має зберегти її від латинізації та асиміляції, — меншість українців-католиків стоїть на становищі, що патріярхат має дати папа, а той, зокрема при теперішній прихильній до СССР політиці Ватикану, заявляє, що «покищо» цього зробити не може.

Найприкріше, що ці незгодини поділили теж ієрархію УКЦеркви: єп. Іван Прашко з Австралії і єп. Ісидор Борецький з Торонта беззастережно визнають патріярха, кілька ієрархів, як єп. Горняк в Англії, єп. Марусин для Бенелюксу та єп. Сапеляк з Арґентіни не визнають патріярха, що призвело до незвичайно прикрих та нечуваних подекуди явищ у церковному житті (напр. замикання церков в Англії, вигонювання з тієї країни священиків, заборона хоронити активних прихильників патріярхату), а частина тієї ж ієрархії намагається вдавати невтральних і заявляється за патріярхат, але при умові створення його папою. Загостреність обох поглядів прийшла зокрема після заборони Блаженнішому поїхати на Євхаристійний конґрес у Філядельфії вліті 1976 р. На такому тлі слід розглядати перебування патріярха в Канаді, де три українські католицькі епархії — Едмонтонська, Саскатунська й Торонтська визнали гостя патріярхом, а Манітобська єпархія намагалася зробити все, щоб патріярхальні почування й настрої принизити та й самому патріярхові давати «вказівки» й «напучення», що йому робити.

Зудар цих двох течій у середовищі українців-католиків у Вінніпезі було прикро й виразно пізнати зокрема в імпрезах, які мали масовий характер. На підготованих офіційними колами митрополії УКЦеркви привітанні на аеродромі в середу 10 листопада, на Архиєрейській Літургії в Катедрі св. Володимира й Ольги і на центральному бенкеті на пошану гостя — і в неділю 14 листопада 1976, — ніхто з цих офіційних церковних кіл ані разу не вжив назви патріярх для владики Йосифа. Знову ж представник вірних на летовищі, учасники Богослужби, що майже поголовно носили ленточки з написом «Вітаємо патріярха у Вінніпезі» та зокрема промовці на вечорі-бенкеті в 60-річчя Інституту Просвіти в суботу, 13 листопада, на який прибув Блаженніший Йосиф як почесний гість, титулували його виключно й не інакше як патріярха. Демонстративно теж піднімалася вся заля Інституту й опісля «Вінніпег Інн» (400 і 700 осіб!) та громово лунали оплески, коли промовці згадували патріярха, ставляючи у всіх тих випадках у прикре положення митрополита Максима та тих, кого він призначив вести головний недільний бенкет, м. ін. з участю прем’єра Манітоби Шраєра, привіт якого був щиріший і повніший пошани до патріярха УКЦ, ніж цілого ряду передових» людців (І. Новосад, І. Мельник, П. Воррен і С. Самець). Рятував цей головний бенкет своєю промовою, повною ентузіязму для патріярхату та Блаженнішого Йосифа, як патріярха, єп. Ісидор з Торонта, якому приявні влаштували справжню овацію. Про ряд дослівно прикрих інцидентів, що грозили зударами та бучами, на цьому місці не будемо згадувати, хоч причину до них давали поголовно «офіційники», аж до того, що посадникові Дзюбі вже в дорозі на авіопорт вичеркнув один «ревнитель» у написаному привіті слово «патріярх» і заступив його іншим…

На летовищі, де всупереч до всіх офіційних плянів студенти Марта і Борис Шепертицькі розгорнули транспарент з написом «Вітай патріярше!» і де голова Ради Українських Організацій за Патріярхат д-р М. Марунчак були речниками велетенської, але «мовчазної» більшости, та в Інституті Просвіти, де у свою чергу єдиною без ні одного слова «патріярх» промовою було слово митр. Максима та де вставання з місць, справді бурхливі оплески і спонтанне много ліття для Гостя підтвердили відважну промову о. ред. С. Іжика з грімкою заявою «Ти є і будеш наш Патріярх!» — виявилася розбіжність між про-ватиканцями і про-патріярхальниками в повній силі. В парі з підтримкою патріярхату УКЦеркви і Блаженнішого Йосифа, як її патріярха, офіційними колами єпархій Едмонту, Саскатуну і Торонта та таким же становищем обох органів цих єпархій, — едмонтонських «Українських вістей» і торонтської «Нашої мети», які пишуть про Блаженнішого Йосифа, як про патріярха УКЦеркви (вінніпезький «Поступ» зраджує в кожному майже числі, який скажений тиск іде, щоб він був вийнятком з того відтинку преси!) — Вінніпег був прикрим скреготом у вітанні Достойного Гостя у Канаді. Тут все ще йде запеклий змаг — з одного боку за втримання ватиканських позицій у відношенні до УКЦеркви і її найвищого Достойника та голови і, з другого, — за вирівняння Вінніпегу та Манітоби на одноцілий фронт українців-католиків у Канаді та ЗСА з повною підтримкою ідеї патріярхату УКЦеркви і Блаженнішого Йосифа, як втілення цієї ідеї не в майбутньому, а таки в наших днях. Це «екстра» Вінніпегу і Манітоби напевно не робить їм ні чести, ні слави…

Анатоль Курдидик

«Гомін України» 6-11-1976