Велетням Української Католицької Церкви

(уривок)

Війна розгорілась, гула без упину,
Сумні дикі вісті тривожили Львів.
Застрашені люди шукали спочинку,
Їх долею-горем Владика болів.
Удосвіта ранком Він кличе нараду,
Духово скріпляє там люд свій сумний,
До них промовляє: —
Від нині всю владу
Бере мій наслідник Кир Йосиф Сліпий.
Грім гримнув у хмарах невидної ночі
І блискавка мигом прорізала тьму,
Тягар впав великий на вірнії плечі
Владики-героя на Божім шляху.
Згасало вже світло в Святім нашім Юрі,
У княжому Львові загув тужно дзвін.
Всі знали що сталось. Надходив час бурі.
За Гітлером Сталін ішов навздогін.
Андрій, Слуга Божий, віддав Богу духа,
Його поховали усі як святця,
А Йосиф, Наслідник, в страшну завірюху
Узяв там на плечі важкого хреста.
Несе Він хреста на Ісусову Славу,
Щоб вже Божа Воля настала свята.
Щоби й Україна вже мала державу,
Щоб Церква Христова була лиш одна.
Несе він хреста, як ту царську корону,
Надлюдські зусилля черпає з Небес.
Несе без зітхань, як Христос аж до гробу,
Щоб Церква й Народ із неволі воскрес.

14 квітня 1974 року Тулюза, Франція

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту