«Велика різниця». Вир життя за лаштунками творчості Корнила Устияновича

Художник добре бачив, що покоління його батьків – покоління Миколи Устияновича, Якова Головацького, Адольфа Добрянського, Богдана Дідицького було зневірене. Руки того покоління опущені. А опущені руки є символом зневіри і поразки… Митець приглядається до рідної землі, до осібта подій. Він неспроста творить цілу серію історичних полотен і графічних робіт, які змушують задуматися, аналізувати, робити висновки, бо тут через мистецьку естетику до свідомості глядача достукуються глибинні проблеми українського буття. Назву тільки декотрі роботи: «Шевченко на засланні» (кін. 1860-их – поч. 1870-их рр.), «Іван Богун» (1872 р.), «Мазепа на переправі через Дністер» (1873 р.), «Мазепа під Бендерами» (1873 р.), «Козацька битва (Смерть Тимоша Хмельницького)» (1890 р.), «Літописець Нестор» (1901 р.). Устиянович також творить низку портретів сучасників, серед яких, до прикладу, молодий провідник українських народовців Галичини Корнило Сушкевич, один із небагатьох зі старшого покоління, хто приєднався до народовців, отець Степан Качала. Синтезом приглядання митця стали полотна «Христос перед Пилатом» (1880 р.) та «Мойсей» (1886 р.), що, за висловом Іларіона Свенціцького, «є в дійсності автопортретами митця». Погляд Ісуса на першій роботі запитально-пронизливий. Це наче зустрічне Господнє питання до людини: «Камо грядеши?». Устияновичів же Мойсей – це ще й пропозиція: підняті руки з таблицями Завіту є відповіддю художника на німе питання опущених рук покоління його батьків. «Що робити?» – «Тільки стояти у Божій правді і відстоювати своє», – відповідає він. Тільки тоді в українського народу буде майбутнє, переконаний Устиянович. В очах Мойсея – докір, але й заклик. Мовляв, натворили ви своїм покладанням на сусідів. Але що ж? До діла! Біля ніг пророка змія – символ небезпеки, але й мудрості… Перегук із цими нотками знаходимо знову ж таки в спогадах Устияновича, який передає слова свого сучасника – австрійського урядовця маркіза Бакена: «Ані міністерство, ані німці нічого доброго нам вчинити не можуть, поки ми не будемо тим, чим бути повинні – русинами». Одразу на думку спадає вираз «Будьмо собою!» – таку назву має послання глави УГКЦ Блаженнішого Святослава від 2017 року… Зрештою, резонансом до українських реалій ХХІ століття з відстані 150 років звучить заклик Корнила Устияновича не зраджувати свій народ: «Не даймо більше ні одної краплі руської крові! Не даймо нікому!».

Повністю статтю можна прочитати у паперовій версії журналу.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web