Велике зближення до поєднання

Вісті з Риму,
Рим, 16 лютого 1977

(УПБ, Рим) — Так званий «екуменічний рух» (рух до поєднання Церков), що в наших часах набрав такого динамізму і розголосу, існує вже понад двісті років. (Перша «екуменічна» організація постала в 1847 році «Universal Evangelic Alliance» і слово «екуменізм» дав француз Адольф Моно — Monod). Протестанти перші взялись до тієї важної справи, щоб поділену Христову Церкву привести до її первісної єдности. В історії організації екуменічного руху найбільш причинились таки англікани, що своєю традицією були близькі Католицької Церкви, їхній «Оксфордський Рух» дав чи не найбільше конструктивних чинників для праці на полі екуменізму і дух славного конвертита Генрі Нюмана заважив на не одній справі в житті цього руху. Цього року, якраз в тижні «Молитов за з’єднання» появився перший великої ваги овоч тієї великої двохсотньої праці і молитов. Спільна міжнародна Англікансько-католицька комісія опублікувала свій третій з черги документ по десяти роках праці під назвою «Власть в Церкві». Цей документ мав би бути безпосереднім мостом до остаточної єдности між Англіканською Церквою і Католицькою. Англійська преса назвала його найбільш революційним кроком від часів Генрика VIII.

Перші розмови англіканів і католиків почались на острові Мальта в 1968 році і тоді поставлено три найважніші проблеми для дискусії: Евхаристія, священство і власть в Церкві. Спільні дискусії довели до публікації відповідних заяв-документів: в 1971 р. (у Вінзор) про Евхаристію і в 1973 році про священство (у Кентебері). Останній документ завершує працю тієї комісії. Її членами були єпископи, священики і богослови обох Церков. (Англіканів сьогодні в Англії є 25 мільйонів, католиків 5 мільйонів, а в цілому світі є біля 50 мільйонів англіканів). Англо-саксонські народи, відомі зі своєї пляновости у всьому із здоровим толком, бачать можливість поєднання при помочі ступневого зближення і порозуміння (unity by stages).

Документ англікансько-католицької Комісії має деяке відношення до нашої церковної проблематики. Ще перед оголошенням документу англійська преса повідомила про нього і в своїх повідомленнях вказала на нові можливості поєднання між Англіканською і Католицькою Церквами. Поважний щоденник «Дейлі Телеґраф» писав: «Комісія потверджує свою ціль, як «одна Церква, одне тіло». В з’єднаній Церкві Папа буде визнаний, як Патріярх цілої Церкви із Архиєпископом Кентебері, як Патріярхом Англійської Церкви». Кореспондент від церковних справ був отже поінформований про цю далекосяжну концепцію поєднання, яка є східньою концепцією Помісних Церков. Такий точно проект мали наші творці Унії тому 380 літ — поєднання в Помісній Церкві із власним Патріярхом, яким мав стати Митрополит Петро Могила. Тоді дивились на це в Римі, як на небезпечну і занадто «нову» думку і з неї нічого не вийшло. Сьогодні на Заході дивляться на цю думку, як на реальну можливість поєднання Церков і, дасть Бог, вона принесе благословенні овочі.

Документ не є якимсь рішенням чи остаточними умовами поєднання. Він є лише вислідом спільної призадуми членів Комісії і вони його дають своїм церковним властям для дальшої призадуми і дискусії. В цьому розглядається подрібно питання власті в Церкві згідно з волею Христа, що прийшов у світ створити з людства спільноту (койнонія) Божу. Завданням Церкви є цей Божий плян сповнити, щоб Бог був всім у всьому.

Христові слова понесли в світ його учні ведені Святим Духом. Записані ними слова за надхненням Святого Духа були прийняті Церквою, як засади для основи віри. На них побудована наука Церкви і життя християнських громад під проводом Святого Духа, який веде цей Божий люд до Отця і береже вірність народу до Об’явлення Христа. Цією дією Святого Духа Христова власть є діяльна в Церкві, вона в’яже всі обов’язки вірних і їх відповідальності. Християни живуть і поводяться так, що в них видно Христову власть.

У християнській спільноті Святий Дух дає деяким особам в Церкві окремі дарування для добра Церкви, якими вони її провадять. Це єпископат і священство. їх завданням є продовжування науки апостолів, молитва і Пресв. Евхаристія. Це пасторальне завдання належить найперше до єпископа, який зберігає і співдіє для повноти спільноти. Він працює разом із священиками. Це окреме служіння сповняють лиш ті, що є до того висвячені, згідно з волею Христа, визнаною спільнотою, і це є друга форма власті в Церкві. Так Святий Дух провадить Церкву під господьством Христа, що обіцяв ніколи не опускати свого народу.

Громади під проводом свого єпископа творять місцеві Церкви, кожна з них вірна апостольському переданню. Всі вони тим є ідентичні, не зважаючи на зовнішні зрізничкування. Всі вони живуть у загальній спільноті християн, якої вони є частиною. Свою однозгідність вони висловлюють тим, коли їхні єпископи, як колись апостоли в Єрусалимі, збираються разом, щоб розглядати спільні труднощі чи вимоги часу. Такі собори можуть бути по відповідних областях або й світового розміру. Тими соборами в послусі Христові і своїм вірним Церква сповняє своє покликання, формулює правди віри і засади життя. Рішення т. зв. Вселенських Соборів зобов’язує всіх, рішення синодів країн чи народів зобов’язує лиш їх. Це теж спосіб вислову власті в Церкві. Нагляд над єпископами якоїсь області був відданий вже на початках історії Церкви єпископові найважнішого осідку. Це теж форма власті і відповідальности. Єпископ такого поважного осідку (тут документ робить натяк на патріярші чи митрополичі осідки) співдіє із своїми єпископами, щоб в Церкві відбувалось правдиве навчання, була святість життя, братня єдність і сповнювання післанництва Церкви. Коли б він побачив якийсь брак в котрогось із єпископів, він зобов’язаний звернути увагу цьому єпископові і піти йому на поміч.

В такому історичному розвиткові римський єпископський осідок, де померли апостоли Петро і Павло, став основним осідком для цілої Церкви. Значення єпископа Риму між його братами єпископами поясняється аналогічно із становищем Петра між апостолами і це пояснюється, як Христову волю для Його Церкви. «На основі цієї аналогії (подібности) перший Ватиканський Собор потвердив, що це служіння було конечне для єдности цілої Церкви». Другий Ватиканський Собор поширив цю відповідальність із всіми єпископами. І дальше каже документ: «Наука тих двох Соборів показує, що єдність із єпископом Риму не означає підчинення власті, яка здушувала б притаманні прикмети льокальних (помісних) Церков. Ціль єпископської фундації єпископа Риму є піддержувати християнську спільноту у вірності до вчення апостолів». Це слово документу. Єдність із римською столицею має на цілі зберігати вселенськість усіх місцевих Церков і є знаком єднання всіх Церков.

Щоб зберегти правильно правди віри Церква сформулювала їх у т. зв. символах віри, дефініціях соборів та інших конечних заявах. Вони були потверджувані рішенням місцевих синодів, а головно римською столицею. З часом потвердження римської столиці було конечне для рішень помісних синодів у справах більших і важніших, як лиш самі місцеві проблеми. Римський єпископ встрявав також в більшості випадків у контроверсіях, що відносились до правд віри. Ціла Церква є зобов’язана берегти науку Євангелії.

У питаннях великої ваги труднощі розв’язує вселенський собор ведений Святим Духом. Вони не творять нових правд, але поясняють як Церква їх розуміє. Єпископи є спільно відповідальні за оборону і пояснення апостольського вчення.

Це у дуже стислому скороченні головніші думки документу. На закінчення, цей документ говорить про деякі існуючі ще труднощі і можливості. Такою основною є питання примату Папи, догма про його непомильність у справах віри і моралі, коли проголошує він їх торжественно. На тому пункті англікани мають свої труднощі. Вони теж побоюються загальної безпосередньої юрисдикції Папи, якої границі не є виразно визначені, бо це могло б довести, на їх думку, до не законного і не контрольованого вживання такої юрисдикції. Згідно із першим Ватиканським Собором ціллю папської власті є піддержувати структуру Помісних Церков, а не їх нівечити. Католицька Церква намагається сьогодні усунути цей юридичний погляд XIX ст. більше пасторальним розумінням власти в Церкві, — каже документ для злагіднення цих англіканських побоювань.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>