Великопосні роздуми і Христова Церква

Великий Піст, це особливий період у церковному році Христової Церкви, коли вона підготовляється до ключевої радісної зустрічі великого свята свят Христового Воскресіння, що є незбагеним промислом Божого Провидіння для нас кожного зокрема і всього людства спасіння. Христова Церква нас учить у той час зокрема, серьйозно й основно призадуматись і передумати своє пройдене і з цієї перспективи накреслити наше туземне майбутнє, щоб бути належно приготованим зустрінути ось це позагробове життя, яке для нас приготовив своїми безмежними терпіннями, муками, розп’яттям і воскресінням наш Спаситель Ісус Христос.

Це Той, що нам сказав — я дорога життя… Це дорога життя, одинока, яка не є легкою, але веде до того вічного, потойбічного життя, де вже не мас ні мук, ні турбот. Вона встелена і терням і рожами, упадками, розчаруваннями, успіхами і радістю, якою треба непохитно іти.

Слід у цей час Великого Посту провести підсумки свого сумління, подякувати Всевишньому за всі його добрі діла, якими нас нагородив і щиро просити прощення за наші провини, які ми більш свідомо чи не свідомо вчинили по відношенні ближнього, Церкви і Бога Творця.

Такий підхід і розуміння ставить перед нашими очима, себто вірних Христової Церкви, що є Божою і людською установою на землі. Церква, як Божа установа є досконала, але як людська установа має свої недотягнення і слабощі, і мусить свій шлях безперебійно осмислювати, щоб вдержувати і наслідувати спадщину Ісуса Христа. На ці незмінні Христові вартости повинні звертати увагу і їх додержуватись усі християнські організації й установи з Церквою включно.

Ось скоро будемо відзначати великий ювілей, закінчення другого тисячоліття і початок третього, від народження Ісуса Христа, Який створив одну й одиноку неподільну Христову Церкву, яка повинна бути кредом кожного християнина. На жаль, на цьому не легкому і довгому шляху поділилась Христова Церква і творились різні центри, серед яких можна назвати визначальні три: Рим, Константинополь і Москву. Два останні, це православні центри. Два перші центри, себто Рим і Константинополь мають глибоке історичне апостольське коріння, чого не можна сказати про релігійний центр у Москві, який формувався на силі і майже все спирався на політично імперських основах.

В останньому часі є посилена, зокрема з сторони Апостольської Столиці, Риму, і особливо Папи Івана-Павла II, настанова, щоб усі були одно. Іншими словами, щоби всі християнські Церкви об’єднались. З наявних і конкретних фактів бачимо, що під тим оглядом найбільш жваву акцію у напрямі поєднання, чи хоч зближення проводить Папа Іван-Павло II. Його святою ціллю є, щоби зустрінути третє тисячоліття об’єднано, як одна Христова Церква. На жаль, в останньому часі проведені для цього заходи рвуться. Знаємо, що діялог між православною і католицькою Церквами, який започаткував Папа Іван XXIII і довів до цього, що обидві Церкви зняли з себе клятви, у яких прожили довгі століття, а Папа Павло VI з Вселенським Патріархом Атенагорасом обнялись поцілунком миру. Після того розвивались справді добрі християнські відносини між обидвома Церквами.

Такий розвиток двох центрів Риму і Константинополя несподобався Москві, яка ставила свої, у першу чергу, на жаль, не християнські, але політично-імперські вимоги. Не зрозуміло, чому для ватиканських остополітиків московський релігійний центр став більше атрактивний, як константинопольський. Мабуть останній є більше релігійний і менше експансивний і символічний у ісламському оточені, а московський політично силовий. Українське засте­реження до Московського Патріярхату, який творився силою, маємо сумнів чи він є справді релігійним центром «святого» православ’я. Про це найкраще говорять незаперечні історичні факти. Як вже вище сказано, що Московський Патріярхат був утворений політичною силою і як таким, фактично керували не митрополити і патріярхи, але царі, а за комуністичного володіння кремлівські вожді. Сьогодні відкриті таємні документи більшовицького володіння, це недвозначно потверджують.

Пригадаймо, як більшовицько-комуністичні вожді у 1946 році разом з Патріархом Алексієм І ліквідували Українську Католицьку Церкву. І той же сам московський патріярх закликав українців до непокори папи римського. Вже сім років перестав існувати Радянський Союз, від якого залежною була Російська Православна Церква. На протязі того часу можна було вже не раз спромогтись на певний жест й офіційно вибачитись перед українським народом й Українськими Церквами за вчинені кривди, а в першу чергу за ліквідацію УКЦ.

Знаємо, що Естонська Православна Церква вирвалась з під не бажаних крил Московського Патріярхату і на прохання естонської ієрархії Вселенський Патріярх Вартоломей прийняв їх під свій омофор-юрисдикцію. Відомо, що за це, чи мало попало Вселенському Патріярхові Вартоломею, від Московського Патріярхату, тому побоявся це саме зробити по відношенні до УПЦ, КП.

Заплянована зустріч Папи Івана-Павла II з Патріярхом Алексіем II у Відні минулого року, не відбулась. Московський Патріярх на коротко прибув до Ґрацу на другий Европейський Екуменічний Збір, де виголосив промову, яка викликала несмак, у якій доводив, що одинока православна є правильна Христова Церква. Майже в такому самому дусі говорив у Вашінгтоні Патріярх Вартоломей під час своєї візити у Вашінгтоні. До речі Патріярх Вартоломей також відмовився приїхати до Ґрацу і зустрінутись з Папою Іваном-Павлом II. За двадцять років у перше у 1997 р. на свято св. апостолів Петра і Павла не було делегації від Патріярха Вартоломея у Римі. Виглядає, що Патріярх Вартоломей загасив, а може гасить свічку, яку засвітили Вселенський Патріярх Атенагорас і Папа Іван XXIII для того, щоб усі були одно.

Жалко, що актори ватиканської остополітік не догледіли, що Московський Патріярхат навіть не думає про ге, як дійти до того, щоб усі були одно, але поступово проводить свою сепаратну політично-імперську політику, прикриваючись «святим православ’ям».

Ось останньо, себто 14 і 15 січня 1998 р. у Москві відбулась чергова зустріч представників Апостольської Столиці і Московської Патріярхії під час якої представники Московської Патріярхії висували домагання і претенсії до УКЦеркви. На жаль представники УКЦеркви не були запрошені. Говорилось про нашу УКЦеркву, але без нас, нашої присутности. Ми не розуміємо у цій ситуації представників Апостольської Столиці, які не можуть в цій ситуації, розписуватись за нашу УКЦеркву. Стосовані документи про цю зустріч друкуємо на іншому місці. Дивно, що Російська Православна Церква має відвагу висувати такі притенсії, повинна бути свідома, що вона пограбувала і сьогодні домагається поворот} награбованого. Шкода, що не було кому пригадати представникам Московської Патріярхії, як вони розправились з УПЦ біля Москви у Ногінську! Це не був і не є християнський шлях!

Варто б у цей Великий Піст Московській Патріярхії і Апостольській Столиці призадуматись над вченням Христової Церкви і повернутись до практики і життя апостольських часів християнства і відмовитись від політично-імперських плянів і практики, щоб справді зустріти надходяче радісне Христове Воскресіння з чистим серцем і душею.

М. Г.