«Великий карантин» – безпрецедентний за своїми масштабами захід, спричинений пандемією вірусу і названий так, бо, випадково чи ні, саме на період Великого посту змусив ледь не весь світ замкнутись у домівках. Єрархи всіх християнських Церков закликали вірян до найрадикальнішого кроку – точно виконувати усі вказівки державних органів і не покидати домівок за винятком нагальної потреби. Так віруючих звільнили від обов’язку участі в богослужіннях, у тому числі на свято Христового Воскресіння.
Найрадикальнішим, як на мене, був заклик Московського патріарха Кирила звернутися до прикладу преподобної Марії Єгипетської, яку в особливий спосіб вшановують у часі Великого посту в церквах візантійської традиції. Вона змогла осягнути святість і вічне спасіння в екстремальних умовах пустелі без храмів, монастирів, ікон і мощей, священників і Святих таїнств. В духовній історії християнства подібних прикладів для наслідування надто багато, щоби згадати всі. Навіть гасло «Збережи життя! Залишайся вдома!», яке цими днями лунає звідусіль, дуже нагадує одну з найголовніших засад самітників: завжди перебувати в келії і за жодних обставин не покидати її. Останні знали про існування найнебезпечнішого вірусу, яким заражене все людство, а це гріх. Найголовніше – вони не лише знали, а й пропонували конкретні шляхи для його подолання. «Перебувай в своїй келії, як у раю. Нехай весь світ буде позаду тебе, забудь його. Спостерігай за своїми думками, як хороший рибалка спостерігає за рибою. Шлях, яким ти повинен слідувати, є в Псалмах, ніколи не залишай його», – радить святий Ромуальд Равенський. Бажання зберегти духовну свободу за всяку ціну, з якої випливала здатність перебувати в умовах максимального обмеження засобів для існування, – ось те, що з новою силою привертатиме нашу увагу і наново відкриватиме постаті святих, котрі обрали життя в тісному просторі монашої келії чи безмежному просторі пустелі.
Повністю статтю можна прочитати у паперовій версії журналу.