Тут варто наголосити на добровільній відмові не від процесу набування, а від особистого використання матеріальних благ! Окреслена відмова від особистого володіння багатствами веде до зростання суспільного добробуту, а отже, у цьому випадку варто говорити не про бідність, а про культуру ощадності: я відмовляю собі не тому, що чогось не маю, а тому, що наявні матеріальні блага хочу спрямувати для загального добра. Прикладом були монастирі, великі меценати, такі як Андрей Шептицький, чи підприємці, котрі віддавали свої родинні статки і прибутки освітнім, благодійним організаціям задля розвитку суспільства. Такі люди, хоч самі провадили досить скромне життя, не були бідними. Багатство хибно звикли асоціювати з розкішшю та зі споживацтвом, привілеями, вседозволеністю, але правдиве багатство може характеризуватися ощадністю та діленням.
Повністю матеріал читайте у друкованій версії журналу.
