Відділ Українського Патріярхального товариства у Трентоні, США, звернувся цим листом до владик, що були на нараді у Філядельфії 19-20 листопада 1984 р.

Слава Ісусу Христу!

Високопреосвященніший Владико!

Не тільки члени й прихильники Патріярхального Т-ва у Трентоні, але також миряни по різних інших місцевостях турбуються дальшою долею Української Католицької Церкви.

Особливо турбуються вони тим, що Патріярше ЗАВІЩАННЯ не є впроваджуване в життя. Протягом довгих тижнів ми чекали й молились в тому наміренні. Ми з надією чекали на зарядження в тому напрямі від наших Владик.

Для добра нашої Церкви, для того, щоб вона могла устоятись і якось пережити ці тяжкі часи, — Патріярхат є необхідний. Тому так дуже важно, щоб він існував далі. У своєму ЗАВІЩАННІ св. п. Патріярх Йосиф Сліпий ясно написав, що «Патріярхат ми вже маємо… І вас, мої возлюбленеі діти, благаю: Ніколи не відкажіться від Патріярхату своєї Страдної Церкви… Тому заповітую вам: моліться, як дотепер, за Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси…». Недовір’я до владик чимраз більше зростає у висліді їхньої обоятности до життєвих справ УКЦеркви із рівночасним заанґажуванням у справи римо-католицьких конференцій.

У ЗАЯВІ Крилосу, що його члени були у близькому контакті із нашим Дорогим Патріярхом протягом довгих літ, читаємо: «Не перекреслім пам’яти і діл Великого Мужа! Коли заборонимо з честю згадувати Його ім’я і Його діла — каміння говоритиме! Сльози вірних будуть кликати до неба о поміч. Зокрема йдеться про високий історичний титул Патріярха, який він прийняв… В цьому титулі містяться всі його надбання, здобутки і терпіння». Саме цей титул успадкував Владика Мирослав Іван, про що також написано у повищій ЗАЯВІ.

Як Патріярше ЗАВІЩАННЯ, так і ЗАЯВУ Крилосу чомусь ігнорується. А чейже так дуже важливим є подбати, щоб тяжким зусиллям здобутий Патріярхат УКЦеркви не пропав. Можна мати надію, що при Божій помочі колись папа визнає наш Патріярхат, але покищо цього не робить, бо на це не дозволяє ані московський комуністичний уряд, ані московський патріярх.

А все таки в цьому тяжкому часі нам потрібно Патріярхат зберегти, і тому так дуже важно є поминати Владику Мирослава Івана як Патріярха.

Другою справою, що так дуже турбує мирян, є дальше застосування перестарілого й несправедливого територіяльного принципу у відношенні до Української Католицької Церкви, а також до інших Східніх Церков.

У статті, поміщеній у «Світильнику істини», о. Архимандрит Віктор І. Поспішил написав: «Боже Провидіння визначило відношення між Богом і людьми, як відношення батька до людей, а християнська традиція дивилася на церковного настоятеля… як на батька… Католицьке канонічне право настоює на тому, щоб до патріярха застосовувати… вислів «батько і глава». Якщо патріярх є батьком, то як може хтонебудь відділити його від дітей, що мусіли емігрувати до якоїсь далекої країни, тільки тому, що так каже конституційна аксіома в майбутньому східньому кодексі?.. Залишалася надія, що при ревізії східнього канонічного права… візьмуть знову до уваги це питання, а це тоді означало б ось що: стіна, поставлена між Східньою Церквою і її членами в діяспорі, завалиться. Як побачимо у наступному розділі, ця надія не справдиться… Рим ще досі не був спроможний сприйняти думку, що, наприклад, українці не бажають злитися з рештою Католицької Церкви в США, Франції, Канаді чи деінде, але хочуть зберегти свою власну ідентичність і автономію, щоб мати змогу продовжувати своє найтісніше об’єднання з Церквою-Матір’ю, як теж з іншими частинами української католицької спільноти в цілому світі… Тому, що прямий правний зв’язок між різними частинами якоїсь Східньої Церкви є найкращим способом зберегти існування тієї Церкви, а тим самим і етнічної спільноти, ієрархія кожної Церкви має обов’язок працювати в напрямі скасування територіяльного обмеження юрисдикції… Прийшов час, щоб Римський Престол дозволив східнім католицьким Церквам вернутися до їхнього окремого, але об’єднаного життя; іншими словами, щоб вони могли вернутися до стану, в якому вони об’єдналися з папством» (ст. 248 до ст. 254).

Третьою справою є конечність оборонити 1000-річчя української Церкви від зазіхань московської патріярхії, яка у тісній співпраці з московським комуністичним урядом робить всі заходи, щоб нас з того ювілею пограбувати. Вже довгі роки московська пропаганда діє в тому напрямі. На відтинку цього зовнішнього фронту властиво нічого не зроблено. Дотепер ще навіть нема сконденсованої історії української Церкви і народу на приблизно 300 до 400 стор., бодай в англійській мові, де було б ясно написано, що в часах св. Володимира Великого московського народу ще навіть не було. Історики починають його початки від другої половини XII століття, а багато з них переносять цю дату на ще пізніший час.

Існують ще інші проблеми, які потрібно було б порушити, але вони випливають із двох перших вищеназваних справ.

Залишаюсь із молитвами і християнським привітом

Дарія Кузик

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>