Відгук на статтю о. Мирослава Шеґди, що була друкована на продовження

У жовтневому числі журналу «Патріярхат» за 1989 рік поміщено статтю о. Мирослава Шеґди з Варшави, у якій він подає, що ще у 1902 році Льонгин Цегельський пропагував у пресі ідею українського патріярхату.

Цю ідею мав би відтак перебрати Володимир Винниченко. Саме він до справи українського патріярхату і до того ще очоленого Митрополитом Андреєм Шептицьким займав позитивне становище і таку саме опінію висловлював у 1918 році.

Так подає це о. Шеґда, а до того можна додати ще деякі причинки, як рівнож і те, що не всі члени у Директорії УHP були однозгідні із Винниченком, а зокрема Симон Петлюра, як член Директорії, так про це і було написано у тогочасній київській пресі.

Також у самій Директорії в справі патріярхату на ділі таки нічого путнього не діялося.

В останніх десятиліттях дехто із авторів у різних емігрантських виданнях писали голословно про те, що неправдою є немов би то Винниченко мав щось такого сказати. Одначе в такому разі, чому противники такої ідеї мали б у тогочасній київській пресі виступати проти Винниченкової опінії?

Якби з боку Винниченка не було такого вислову, то не було б причини до того, щоб таку його опінію заперечувати!

В часі між згаданим 1902 роком і згодом 1918 роком, хоча на ділі ще й у 1919 році, що в дійсності є дуже короткий проміжок часу, то все ж таки діялися ще інші справи, які відносилися до патріярхату.

В тих справах, крім згаданого д-ра Льонгина Цегельського, діяли також ще інші члени з роду Цегельських.

У цій статті її автор обмежується в основному до деяких справ, що з ними були пов’язані власне члени того роду, хоча відомо, що в справі патріярхату діяло таки ще багато більше осіб.

Одним із Цегельських, що таки мав далекойдуче відношення до справи патріярхату, був о. д-р Ігнатій Цегельський. Він був ще студентом богословії у Канізеанеум при Іннсбруцькому Університеті, але вже в тім часі висвячений на диякона, брав участь у так званих Велеградських З’їздах. Таких з’їздів було кілька, а відбувалися вони щодва роки.

В тих з’їздах він брав участь на доручення самого Митрополита Андрея Шептицького і на одному з них, а саме у 1909 році, він висунув справу митрополитів Веньямина Рутського і Петра Могили, а тим самим і справу патріярхату. Відомо ж з історії, що ті два митрополити, один православний, а другий уніятський, робили заходи в тому напрямі, щоб ті дві митрополії з’єднати у одному українському патріярхаті.

Він також зреферував ще і те, як стараннями єзуїтів і при допомозі московських царів до такої злуки не прийшло.

Другим із Цегельських був о. Михайло Цегельський, парох і декан у Кам’янці-Струмиловій, той самий, що його, так, як і Митрополита Андрея Шептицького, у 1915 році вивезли москалі як закладника й інтернували в Києві.

Там, в Києві, він одначе зумів збудувати українську католицьку церкву, а після того ранньою зимою у 1918 році він повернувся до своєї парафії в Кам’янці-Струмиловій.

Ще як о. Михайло Цегельський перебував у Києві, то вже тоді Митрополит Шептицький наділив його титулом генерального вікарія і таку функцію він також виконував на протязі кількох літ.

Після революції в 1917 році, коли постала Українська Національна Рада в Києві під проводом проф. Михайла Грушевського, він там мав різні розмови із членами Ради. Характер тих розмов можна уважати прелемінарним для справ творення патріярхату.

З Києва до Кам’янки-Струмилової повернувся о. Михайло Цегельський щойно по підписанні Берестейського Договору у 1918 році.

По повороті до Кам’янки-Струмилової о. Михайло Цегельський їздив ще при двох нагодах до Києва, де у 1918 році мав розмови із гетьманом Павлом Скоропадським.

Його розмови з урядом УНР, а також з гетьманом Павлом Скоропадським, очевидно мали довірочний характер та заторкували справи повновластей, які на всю східню Европу надав Митрополитові Андреєві Шептицькому Папа Пій X. Повновласті були того роду, що на ділі рівнялися патріяршим правам.

Отець Шеґда отже слушно завважує, що саме тоді Митрополит Шептицький думав про можливість заснування патріярхату. Після того у червні того самого року до Львова прибув з доручення гетьмана Павла Скоропадського міністер закордонних справ в уряді Української Держави Дмитро Дорошенко. Разом з Дорошенком до Львова в тому часі приїхав також комендант козацької дивізії так званих Синьожупанників Петро Дяченко.

Дорошенко тоді мав у Львові різні побачення, а головно таки із самим Митрополитом Шептицьким.

В тому самому часі в домі Льонгина Цегельського відбувся парадний обід в честь міністра Дмитра Дорошенка, в якому брали участь представники українських політичних чинників, а між ними і д-р Кость Левицький. Від імени самого митрополита був там о. канонік Тит Войнаровський, як також і генеральний вікарій України о. Михайло Цегельський.

Було там ще більше різних важливих осіб, а що цей обід був у приватному домі д-ра Льонгина Цегельського, то там також ще був присутній автор цієї статті, який тоді ще був тільки учнем у гімназії.

Закордонна місія Дмитра Дорошенка, як міністра української держави, мала тоді також якесь відношення до патріярхату.

Зі Львова Дмитро Дорошенко поїхав до Відня, де мав авдієнцію у цісаря Карла І. Після того він поїхав дальше до Риму, а що тоді в час Першої світової війни на кордоні Італії і Австрії велася фронтова боротьба, то він туди поїхав окружною дорогою через Швайцарію.

В тому часі у Швайцарії вже перебували граф Михайло Тишкевич, згодом представник української держави при Ватикані, як також журналіст Михайло Брадович, якого дійсне прізвище було Микола Троцький. Тут можна б додати, що Троцький був посвоячений по лінії його стриянки Марії із Льонгином Цегельським. Вона була наймолодшою дочкою полтавського промисловця Івана Цегельського, який знову був стрийком о. Михайла Цегельського, що його сином був д-р Льонгин Цегельський.

Авторові цієї статті не є точніше відомо, яким шляхом Дорошенко знову повернувся до Києва, бо через Львів з поворотом не переїздив. Одначе, відомо, що по побуті в Римі він ще мав бути у Берліні.

Володимир Винниченко в тому часі зовсім не висловлював якоїсь оригінальної опінії. Важним тут одначе є те, що таки не хто інший, як сам голова Директорії висунув важливість і значення патріярхату для України.

Він ту справу таки розумів добре!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>