Відійшла у Божу вічність Ірина Скочдополь

Ділимося сумною вісткою, що в понеділок 26 березня ц.р. відійшла від нас одна з передових членів Патріярхального руху бл. п. Ірина Орися Скочдополь з дому Бойцун. Покійна народилася 17 квітня 1908 року в Молодькові, а від 1920 року жила з батьками Оленою і Олександром Бойцунами в Станиславові, де ходила до гімназії. В 1926 році здала матуру і студіювала історію у львівському університеті. Від 1930 року вчила історію та польську мову в школі Українського Педагогічного Товариства «Рідна Школа».

В 1936 році вийшла заміж за інж. Романа Скочдополя, покинула рідний Станиславів та переїхала до Варшави, де застала її війна і звідкіля в 1944 році була змушена виїхати до Німеччини. Після закінчення війни жила в таборі Ганав, а в 1949 році виїхала до США і поселилася з родиною в Гартфорді, Коннектикат.

Похоронні відправи почалися в середу 28 березня увечері у похоронному заведенні Талярського в Гартфорді в присутності родини та великого числа приятелів і знайомих. Панахиду відправив всеч. о. Роман Білецький, заступаючи хворого пароха о. шамб. Стефана Чомка, а також співслужили о. Лев Любинський — парох з Нью-Брітен та о. крилошанин Ярослав Шуст з Бріджпорту. Молитовний спів хору «Діброва» під проводом п. Михайла Шевчука ще більше збуджував жаль присутніх з приводу передчасної втрати так дорогої усім і шляхетної людини.

Від численно зібраних на панахиді пластунів прощав покійну Ірину станичний інж. Петро Пришляк. Він згадав, що «подруга Ірина під час Другої світової війни, як і багато з нас, змушена була залишити рідний край і опинилася на чужині. Подруга Ірина приїхала до Гартфорду зі своїм чоловіком інж. Романом і донею Лясею. Вона привезла в своєму серці велику любов до всього, що рідне. Вона високо цінила і шанувала Пласт, в якому була вихована і провела свої найкращі молоді літа. Покійна була одною із основників гартфордської пластової станиці і, поминаючи тяжкі обставини на новому місці поселення, вона разом із своїм мужем Романом з посвятою і завзяттям взялася до пластової праці на різних пластових постах. Вона працювала в кадрах юнацьких виховників, приготовляла юнацтво до пластових проб, вливала в молоді душі любов до ближнього і бажання творити добро для других. У літніх пластових таборах теж не обходилося без подруги Ірини. Покійна була довголітнім станичним писарем, працювала в Раді Чести, в імпрезовій комісії. Вона раділа, коли прийшов час, що пластова станиця перейшла в руки молодих пластунів — її вихованців. Для неї це був доказ, що праця, яку вона вложила в ту організацію, видала свій овоч. До останнього часу подруга Ірина була готова служити молодим пластунам своїми порадами і своїм пластовим досвідом. Пласт був для неї другою дитиною, вона раділа успіхами Пласту та боліла його невдачами. Прощаючи покійну Ірину та відпроваджуючи її на «Вічну Ватру» пл. сен. Петро Пришляк закликав пластунів, що держали почесну стійку біля домовини, взяти собі за приклад до наслідування взірцеве життя і пластову працю покійної Ірини. З великим жалем і пошаною він попрощав її пластовим СКОБ.

Від Союзу Українок Америки — 93 відділу в Гартфорді, Округи Нью-Інґланд та усіх союзянок прощала покійну пані Анна Любинська, яка підкреслила ідейність, знання, досвід, обов’язковість та велику працю, що її покійна вложила для цієї так поважної і шанованої жіночої організації. Треба підкреслити, що покійна Ірина не зазнала розкішного і безжурного життя на цій вільній американській землі. Втративши завчасно свого доброго і вірного мужа Романа, вона відчула тягар і відповідальність виховання малолітньої доні та вдержання родини. Вона це чесно виконала, ніколи не нарікаючи та ще й посвячуючи свій дорогий час і тяжко запрацьований гріш для тих ідей і цілей, які вона вважала за найбільше важливі для Української Церкви й народу.

Була прикладною парафіянкою церкви св. Михаїла в Гартфорді, ніколи не опускала Святої Літургії, відзначалася глибокою вірою, побожністю і терпеливістю. Покійна все цікавилася життям і долею Української Церкви. З хвилиною появи на волі Блаженнішого Патріярха Йосифа вона стала великою прихильницею ідеї патріярхату і дуже переживала та боліла над подіями, що мали місце у нашій Церкві у справі українського патріярхату та його визнання своїми незрячими і лукавими чужими.

Покійна була співосновницею Відділу Українського Патріярхального Товариства в Гартфорді та довголітньою секретаркою, як також одною із передових особистостей Патріярхального руху в США. В особі покійної Українське Патріярхальне Товариство втратило дуже цінну одиницю, про що в прощальному слові говорила пані Рома Гайда від імені Крайової Управи УПТ-ва в США.

Складаючи співчуття доньці покійної Ірини, пані Лясі Гринь, її чоловікові Ігореві та внукам Андрієві й Христині від Відділу УПТ-ва в Гартфорді, пан Володимир Саляк підкреслив «велику любов покійної до своєї родини — дітей та внуків, якими вона турбувалася до останньої хвилини свого життя. Покійна, як усі її кликали «Орися», була взором мудрої, працьовитої і культурної української жінки-патріотки. Вона всеціло була віддана великій справі патріярхату нашої Помісної Української Католицької Церкви.

Завжди було приємно в її товаристві, а ще приємніше з нею працювати. Не зважаючи на невилічиму важку недугу, вона до останніх днів свого життя трудилася для своєї громади і то завжди з питомим для неї гумором. Не була вона тягарем для нікого.

Д-р Степан Ріпецький, бувший Січовий Стрілець, прощаючи покійну Ірину, звернув увагу на виховний момент та похвалив пластунів, що так численно прийшли віддати останню прислугу й пошану колишній своїй пластовій матері-виховниці.

В четвер 29 березня перевезено тіло Покійної до української католицької церкви св. Михаїла в Гартфорді, де продовжувалися похоронні відправи при участі численної громади та хористів, а опісля поховано покійну Ірину на українському цвинтарі св. Михаїла в Ґленстонбері, Коннектикат, біля її дорогого мужа Романа.

В похоронному заведенні та під час тризни родина та приятелі і знайомі зложили в пам’ять покійної поважні суми на Святі Літургії, Патріярший Фонд Св. Софія, Український Музей СУА в Нью-Йорку та на Американське Товариство Пістряка.

В сороковий день після смерти, Відділ Українського Патріярхального Товариства в Гартфорді вшанував покійну Ірину Скочдополь Святою Літургією за упокій її благородної душі. Віримо, що пам’ять про покійну Ірину-Орисю Скочдополь довго залишиться в серцях молоді, яку вона так щиро любила, а також серед членкинь Союзу Українок Америки і членів Патріярхального Товариства та цілої української громади.

Пишучи ці рядки про дорогу Ірину, мені особисто, як голові Відділу УПТ-ва в Гартфорді і Крайової Управи в США, дуже жаль, що я в час похорону Покійної через професійні обов’язки мусів бути в далекій Каліфорнії і не міг віддати Покійній останньої прислуги і належної пошани.

Олександер Пришляк