Великою несподіванкою була для нас усіх вістка про смерть Нусі Сокольської. У суботу, 17 грудня 1994 року, день після приїзду з Флориди до Гартфорду, щоб спільно з дітьми та внуками відсвяткувати Різдво Христове, перестало битися серце Нусі Сокольської.
Покійна народилася 17 вересня 1931 року в селі Заставче, повіт Підгайці, у свідомій родині Пришляків. У 1944 році, разом з батьками Миколою і Ольгою вона покинула рідні сторони. Після всіх переживань воєнної хуртовини та закінчення війни опинилася з батьками в таборі Міттенвальд, Німеччина, де ходила до гімназії і виховувалась у Пласті. В цьому таборі переселенців вона болюче перенесла смерть свого батька Миколи, а пізніше сумну вістку про рідного брата Славка, що після битви під Бродами загинув у рідних сторонах, як вояк УПА.
В 1949 році переїхала з матір’ю до Гартфорду, Коннектикат, де вийшла заміж за Романа Сокольського. Господь молоде подружжя благословив і нагородив дітьми: Романом, Орисею і Орестом, а згодом трьома внуками.
В Гартфороді покійна Нуся включилася в громадське життя. Як бувша пластунка помогала в Пласт-Прияті, співала в хорі «Діброва», належала до союзу Українок і проявила особливу активність як голова 93 Відділу СУ А впродовж одної каденції.
Коли при парафії св. архистратига Михаїла створився Церковний Комітет, її вибрали до управи цього комітету. Покійна Нуся була також дуже активною в Мирянському Русі і впродовж двох років займала пост секретаря Крайової Управи УПТ-ва США. Працювала в одному з відділів обезпечневої кампанії ЕТНА, де осягнула позицію фінансової аналістки. Вона, як молода мати, дуже важко пережила нещасний випадок сина Романа і до кінця свого життя віддавала всі свої сили для його лікування. Не показуючи ніколи своїх душевних переживань, покійна почала хворувати на серце, перейшла дві тяжкі операції і через поганий стан здоров’я мусіла залишити працю в ЕТНІ.
Полюбивши соняшну Флориду, Нуся і Роман Сокольські перенеслися туди і перебуваючи там в Норт-Порті зимою, покійна Нуся знову, по своїй спроможності, включилася в громадське життя; належала до Культурного Осередку св. Андрія, української католицької парафії «Входа в Храм Пресвятої Богородиці» та місцевого від ділу СУА.
Через свою товариську, доброзичливу і гостинну вдачу вона здобула собі на Флориді взаємну приязнь, пошану і любов. Впродовж свого життя покійна Нуся особливо відзначалася тим, що була готова помагати тим, які потребували помочі. Вона вдержувала зв’язки з родиною в Україні та кількакратно організовувала допомогу для відновлення церков в родинних селах Заставчу і Завадові.
Похоронні відправи почалися увечорі 22 грудня Панахидою в Гартфорді, яку відслужив о. Павло Воленський при численній участі родини і приятелів. Співав місцевий хор «Діброва», а прощальне слово виголосив голова УПТ-ва Олександер Пришляк. Наступного дня, після Святої Літургії та молитовного співу у церкві св. архистратига Михаїла, похоронено тлінні останки покійної Нусі на українському парафіяльному цвинтарі в Ґлестонбурі. Під час тризни зворушливо говорив про покійну д-р Остап Сокольський з Торонто, а пані Варка Бачинська поділилася споминами з молодих літ. Подяку численно зібраним зложив муж покійної Роман. Не забула відзначити велику втрату і віддати пошану покійній Нусі Сокольській і українська громада в Норт-Порті на Флориді. В сороковий день після смерти, крім св. Літургії в церкві св. архистратига Михаїла в Гартфорді, за старанням голови відділу УПТ-ва Норт-Порту, проф. Романа Романишина, о. мітрат д-р Іван Тилявський відслужив також св. Літургію і Панахиду. Опісля всі численно зібрані зійшлися на поминальний сніданок, під час якого проф. Романишин виголосив зворушливе слово, присвячене покійній Нусі. Він подав короткий життєпис та наголосив, що «життя покійної Нусі — це незакінчена книжка», а під кінець зацитував слова: «Там, де Ви тепер є — я була з Вами, а де я тепер є — ви прийдете до мене». Від відділу СУА Норт-Порту промовляла пані Надя Іванчук, а пані Нуся Хоманчук-Качмарська, яка не жаліла труду, щоб поїхати на похорони до Гартфорду з далекої Флориди, поділилася з присутніми своїми споминами і почуваннями виняткового приятельського життя з покійною Нусею.
В пам’ять покійної зложили родина і приятелі поважні пожертви на добродійні цілі. Прийшло на адресу родини багато листів з висловами співчуття, бо всі відчули передчасну і болючу втрату дорогої усім Нусі Сокольської. Вічна їй пам’ять!
о. Пришляк
