Високопреосвященніші і Преосвященні Владики!
Вже скоро буде півтора року як Ви урочисто підписали конституцію патріярхального устрою в Українській Католицькій Церкві і у Вашому Спільному Пастирському Посланні з дня 4 жовтня 1969 р. Ви казали «… Тому ми всі так гаряче бажаємо тієї установи для нашої Церкви не для якоїсь людської слави чи самого престижу, але просто для самозбереження й дальшого нашого духовного, церковно-релігійного і національного росту…» Ми всі Вам вірили і тішилися. Виглядало, що український нарід віднайшов себе як рівнорядний підмет в крузі народів і рішив нарешті сам собою рядити, принайменше на одному відтинку. Але яке гірке розчарування нас огортає. Одні з Вас, Владики, далі наявно і послідовно неґуєте авторитет їх Блаженства, Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа як Голови Помісної Української Церкви, другі з Вас, як доходять до нас тривожні вісті останньо із-за океану, знов складаєте сервілістичні поклони Священній Конґреґації для Східніх Церков, тій Конґреґації, яка цинічно Вам заперечила правність того, що Ви підписали і проголосили, більшість з Вас за мало або й цілком не переводите в щоденне життя Ваших Синодальних Постанов, а всі Ви разом мовчите і не вживаєте ніяких гідних Ваших Достойних Осіб заходів на оборону історичних і слушних прав Помісної Української Церкви.
Ця Ваша трагічна постава глибоко нас усіх тривожить. Менші народи в Східній Католицькій Церкві на наших очах мали відвагу і успішно оборонили права своєї Помісної Церкви. А Ви, Владики, знаючи, що за Вами сотки тисяч Ваших вірних активно стоять, – а якби цілий український поневолений нарід мав фізичну спроможність це зробити, то це були б не тисячі, а мільйони, – Ви мовчите. Просто якийсь невідомий страх огортає і подумати чи може й дійсно під впливом латинського «суверена» Ви вже і затратили зрозуміння потреби існування своєї Церкви як повної самостійної, а не фіктивно-самостійної одиниці в лоні Христової Одної Церкви? Страшно сказати, але хто потурає злу – сам поповняє зло і гріх.
Високопреосвященніші і Преосвященні Владики! Ви перші будете відповідальні перед історією за це, що в часі, коли наша Церква розбита і роздріблена по цілому світі найбільше потребувала об’єднання в силі патріярхального устрою – Ви їй того не запевнили. Від наших національних ворогів ми не очікували іншої постави як та, що вони її показали, але від Вас – так, бо ми на Вас дивилися як на свідомих свого пастирського і національного обов’язку українських ієрархів, що мали в лучности з народом великого бажати!
Годі довше мовчати, Владики! Будьте мужчинами гідними славної спадщини раннього українського київського християнства. Лише Ваша негайна і голосна своєю нефальшованою правдою акція в дальшій обороні тієї історичної правди, що її Ви мали відвагу сказати 4 жовтня 1969 р. може врятувати одність нашої Церкви і привернути мир і взаємне довіря в Її лоні. Це є Ваш святий обов’язок від якого ніхто не є звільнений.
У нашій скромності і щирості ми хотіли подати Вам, Високопреосвященніші і Преосвяіценніші Владики, до Вашого відома ці наші синівські думки і журби, а Ви самі добре знаєте, що ці журби є не лишеу нас одних… Ми Вас просимо, апелюємо до Ваших сумлінь, не мовчіть довше на кривду Вами очолюваній Церкві.
Віддані в Христі Господі, інж. Володимир і Ольга Сушко, Балтимор
