Відлітають сірим шнуром журавлі…

Раптово й несподівано болюча вістка на хвилях етеру української радіопрограми сколихнула до глибини українську громаду не тільки Гамілтону, але й Торонто й околиці, що по короткій і тяжкій недузі у місцевому шпиталі упокоївся в Бозі бл.п. Василь Мороз, знаний всім дипльомований будівельний інженер на 68 році свого трудолюбивого життя. Ніхто з нас ще й досі не може повірити, що немає вже між живими улюбленого мужа дружині Зеновії та найдорожчого батька трьох синів: Андрія, Романа і Павла.

Народився Покійний Василь у селі Пісочна, Західня Україна, 16 червня 1918 р. Як здібний селянський син учащав до гімназії в Стрию аж до її розв’язання польською владою, а іспит зрілости — матуру склав у Академічній гімназії у Львові ще перед приходом більшовицької навали в Західню Україну 1939 р. Щоб уникнути переслідування і евентуального арешту новою владою, Василь виїжджає на еміграцію до Німеччини. Там працює робітником, а рівночасно, маючи з собою матуральне свідоцтво, вписується на Берлінську політехніку — відділ будівельної інженерії і там студіює і переживає воєнні страхіття аж до часу, коли то вже більшовицька армія за допомогою аліянтів зближалася до передмістя столиці Німеччини 1945 р. Звідсіль виїжджає з товаришами-студентами до Мюнхену, де, сяк-так улаштувавшись, продовжував свої студії, які в 1946 р. закінчив з дипльомом будівельного інженера. Все це завдячує Василь своїм непересічним здібностям, пильності та завзяттю. У Мюнхені Василь одружується із панною Зеновією, з дому Комарницькою. Вкоротці виїжджає сам на контрактову працю до Канади, поселюється у Ст. Катарінс, а, маючи німецький дипльом інженера і відповідне знання англійської мови, яку вивчав ще в Німеччині, дістає працю за фахом. Спроваджує дружину Зеновію до Канади. Працює інженером у Ст. Катарінс і Ніяґара Фаллс, а в 1956 р. переїздить з родиною на сталу працю у сталеварні у Гамілтоні. Там спочатку працює як цивільний інженер, а згодом керівник відділу Спеціяльної інженерії аж до часу відходу на пенсію 1983 р.

У часі праці у СТЕЛКО враз із іншими фахівцями інженер Мороз, знаючи досконало німецьку мову, їздив часто до різних промислових осередків Західньої Німеччини, щоб запізнатись із новими німецькими винаходами боротьби занечищування повітря. Рівночасно виконував функцію перекладача німецької мови. Сам був одним із висококваліфікованих інженерів та дорадником у складних проблемах свого відділу праці фабрики, які відчули його втрату після відходу на пенсію.

Поза працею у фабриці на удержання родини та виховування трьох синів, якому вірною подругою і мамою-виховницею дітей в часі його неприсутности вдома була завжди дружина Зеновія, знаходив покійний інженер усе час на релігійно-культурно-освітню працю при католицькій парафії св. Духа, Рідній Школі, Пласті, КУК, БУК, був професійним дорадником при будові нової церкви та шкільних приміщень. Був головою Дискусійного клюбу, членом Парафіяльної ради, секретарем Патріярхального Товариства, членом Управи Т-ва Українських Бізнесменів Гамілтону, членом Світової Федерації Товариства Українських Інженерів, членом Канадського НТШ. Завжди до всіх привітний, усміхнений, радий кожному допомогти чи порадити. Був усе жертвенний на церковні й національні цілі. До того був глибоко релігійний і щирий патріот і в тому дусі спільно з дружиною Зенею вони виховували своїх синів, які пішли слідами свого батька і всі вони осягнули університетську освіту. Син Андрій – дипльомований економіст, Роман — фармацевт із американським і канадським дипльомами магістра фармації, Павло — тепер студент медичного факультету в Калґари, Альберта.

Та не довелося Покійному Василеві втішатись довго заслуженим відпочинком і працювати для української громади, бо невблаганна смерть забрала його раптово від улюбленої родини та засмученої української спільноти… І мимоволі насувається питання: Чому? Чому так скоро й раптово?!

Величаві похоронні відправи відбулись 30 січня 1986 р. у місцевій церкві св. Духа в супроводі о. пароха крил. Р. Ганкевича та о. О. Іската та при великому здвизі родини, парафіян, приятелів, товаришів по професії з Торонто, Ст. Катарінс, Гамілтону та кревних із Фльориди.

У своїх прощальних словах представники всіх організацій, клюбів і товариств, до яких належав незаступимий інженер Мороз, — всі висловлювали жаль за великою втратою для родини та української громади взагалі. Похоронено Дорогого всім Покійника на місцевому цвинтарі при великому здвизі громади. Прощальне слово мав над могилою свого друга Василя інженер Нестор Чорний. Хай канадська земля буде йому легкою. «Спи, Друже Василю, та про кращу долю і волю України сни!». Під сумне «Видиш, брате мій» спущено домовину в холодну й нерідну, але привітну нам всім канадську землю…

Вічна Йому Пам’ять!

На бажання родини під час Панахид і тризни переведено збірки замість квітів на могилу бл.п. інженера Василя Мороза на такі установи:

  1. Українська Католицька Церква в Люрді: $534.00
  2. Енциклопедія Українознавства — Сарсель: $1,000.00
  3. На журнал «Патріярхат»: $120.00
  4. Пресовий фонд «Новий Шлях»: $100.00 і «Наша Мета» $100.00
  5. За датки на «Кансер Сосаєті» жертводавці одержать окремі посвідки поштою.

Павло Копачівський

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt