Віднова діяльности Українського Богословського Наукового Товариства

І

В суботу, 25 жовтня 1997 року, відновлено у Львові , вже вдруге від його постання в 1923 році, по його динамічній двадцятьрічній активності у його началах від 1923 до 1944 року, по його ліквідації враз з його Церквою в 1946 році та чотирнадцятьлітній мовчанці враз з його Церквою в Україні від 1944 року до 1960, коли його вперше відновлено на чужині. І ось його друга віднова у вільній Україні, у вільній греко-католицькій Церкві, на лоні якої воно постало рівно 75 років тому, три чверті століття, якщо взяти народження ідеї його створення в 1922 році. Почало воно діяти в обставинах, про які тільки мріяли його основники — Слуга Божий Митрополит Андрей і Блаженніший Йосиф.

Складна була історія Товариства від самого виникнення. У цієї історії будемо вчитися, щоб по цій його віднові поставити його на міцні й прямі рейки в наших нестійких під багатьма оглядами часах. На останніх загальних зборах Товариства в 1969 році Блаженніший Йосиф повторив, що Товариство було конечно потрібне у двадцятих роках по Першій світовій війні, по нашій програній війні з поляками і більшовиками, серед політичної, економічної, а навіть церковної кризи в Україні, в її католицькій частині в Галичині та під різними займанщинами, як теж і по наших поселеннях по різних континентах, де наші церковні громади ставали помалу на ноги. О. Йосиф Сліпий вертається до Львова в 1922 році з Заходу, де бачив він як західні народи почали з XIX століттям свій високий розвиток богословських наук, він бачить тоді потребу й в нас наукового богословського Товариства, в нашім церковнім і національнім розвитку в новій ситуації і він вичисляє цілі такого Товариства: «бо воно (Товариство) могло тоді зібрати наші розбиті сили і розпочати серед дуже недогідних умовин, бодай, скромну працю та загалом промостити дорогу відновлення нашого життя, громадського (читай: національного!) і наукового». Так постало наше Товариство. При помочі науки, зокрема богословської та християнської філософії, організації їхніх вогнищ по галицькій землі й поселеннях, промощувати шлях науки для свого народу, що так недавно тоді вийшов з темряви безпросвітности. Товариство зразу почало свою не легку, але динамічну працю публікацією свого наукового журналу-квартальника, різних богословських творів, науковими конференціями, зборами та відчитами у Львові й більших галицьких містах. Війна перервала цю працю в 1939 році. За перших три роки свого існування воно згуртувало біля 150 членів, у 1939 році їх було 230, усі тодішні відомі українські й навіть чужинецькі богослови.

Війна, більшовицька й німецька окупація з ліквідацією нашої Церкви в 1946 році, спиняє працю Товариства та насильно її перериває. Його члени, враз зі своїм Головою Митрополитом Кир Йосифом, опиняються по тюрмах, засланнях і лагерах. Своїм життям, а багато з них, своєю смертю — ісповідники і мученики дають свідчення про свою вірність єдиній Христовій правді.

Наш єпископат на чужині, на своїй єпископській Конференції в 1957 році в Канаді, рішив відновити Товариство і його діяльність. У своїм комунікаті наші владики писали так: «застановлялись ми вже на першій своїй повоєнній Єпископській Конференції в 1957 році над відновленням діяльности БНТ на еміграції, щоб зберегти тяглість богословської думки в Українській Католицькій Церкві, щоб вшанувати пам’ять її світлих творців та носіїв і, щоб скоординувати богословську працю та, щоб надати їй загально-українського богословського характеру». Цілі віднови Товариства, як бачимо, були обмежені, але важні й тоді потрібні. Конференція вручила архиєпископові Владиці Іванові Бучкові протекторат над Товариством і на голову Ініціятивної Ради покликали о. Атанасія Великого, ЧСВВ який запросив до Ради двох священиків: о. І. Гриньоха й о. І. Хому. Вони виготовили новий справлений і усучаснений для еміграції Статут Товариства з пропонованими численними цілями Товариства. Відновлено Товариство в серпні 1960 року в Мюнхені на доволі бурхливих зборах з покликаних старих і нових членів Товариства. Головою вибрано о. А. Великого І ЧСВВ. Прийнято статут і внесено важну зміну в назві Товариства, якої не хотіли прийняти польські власті в реєстрації Товариства в 1923 році, коли воно було зареєстроване як «Богословське Наукове Товариство» і в 1960 році добавлено прикметник «Українське» на початку тієї назви.

З новим статутом, з новими членами, які були розсипані по цілому світі, з яких найбільше число було в Европі, без якогось богословського центру, без матеріяльних засобів Товариство мало приступити до нелегкої праці, контактуючись зі своїми членами на віддаль, шукаючи нагод, можливостей і метод для праці й розвитку нашої богословії.

Віднова УБНТ на чужині в 1960 році відбулась у важливій обставині історії Вселенської Церкви, а саме її підготовки до Другого Ватиканського Собору, яка почалась в травні 1959 року, а Собор почався 11-го жовтня 1962 року. Всі наші богословські сили були звернені на цю підготовку й відновлене Товариство своїми членами, зокрема його головою, мусіли взяти участь в цій підготовці, лишаючи на боці конкретну працю Товариства.

II

Відновлене Українське Богословське Наукове Товариство в 1960 році не встигло приступити до якоїсь конкретної праці, саме через дуже інтенсивну підготовку цілої Церкви до Другого Ватиканського Собору в цілім світі, коли нашу Церкву сколихнула несподівана подія: в лютому 1963 року, коли почався Вселенський Собор, на волю зі своєї каторги вийшов Глава нашої Церкви Митрополит Йосиф Сліпий. По недовгім відпочинку він зразу приступив до праці для своєї Церкви. Як основник Товариства і другий його голова від 1926 року, він відновляє зразу видання журналу «Богословія». В 1965 році резигнує з головства о. А. Великий і головство приймає містоголова о. І. Гриньох. В грудні 1963 року Блаженніший Йосиф основує в Римі Укра­їнський Католицький Університет ім. св. Климента папи і біля цієї нової наукової інституції починає організуватись інтенсивна наукова праця: видавнича й організаційна, щоб оснований університет зі своєю Колегією Св. Софії і власним будинком міг почати свою діяльність. Коли в 1969 році відбулось посвячення нового будинку для університету з храмом Св. Софії з участю Папи Павла VI-го, відбулись також і загальні Збори УБНТ, на яких Блаженніший Йосиф, як довголітній голова Товариства в Україні, виголосив слово, яке було немов історичним пе­реглядом праці УБНТ і звітом з його сорок п’ять літньої діяльности-існування. Це слово прочитано на Зборах в жовтні 1997 р. у Львові.

На Зборах у 1969 році вибрано нову Раду Товариства з головою о. І. Гриньохом, який остався головою аж до своєї смерти у вересні 1994 року, не скликаючи ні зборів, ні нарад, не збільшуючи числа членів і не розгортаючи статутом поставленої діяльности Товариства. Причин тієї пасивности було багато, а головною було створення в Римі УКУ, біля якого сконцентрувалась вся наукова діяльність очолена Блаженнішим Йосифом. Чинною була редакція журналу «Богословія», яка видавала щороку одне число цього періодика і на час цьогорічної віднови Товариства досягнула свого шістдесятого числа від початку свого існування. Редакція «Богословія» видала теж від 1963 року понад двадцять різних богословських творів, а останньо зібрала й помістила велике число нарисів про наших мучеників і ісповідників з часів більшовицького переслідування, що буде великим вкладом у повну збірку «Мартирології УГКЦ» двадцятого століття.

Це ось короткий історичний нарис цього наукового богословського Товариства, яке по своїй обнові в жовтні цього року вступить у третє тисячоліття християнства й в друге тисячоліття від нашого охрещення за князя Володимира.

Виникає питання про потребу богословського товариства в нашій дійсності, коли маємо вже стільки богословських інститутів, Богословську Академію у Львові, чинні й творчі наші духовні семінарії. Відповідь на те, може бути простою: потреби нашого Товариства за більше як пів століття його існування значно зросли, як було це в двадцятих роках, бо зросло значення богословських і філософських наук в сучасному світі. Незаперечений є факт, що Церква, християнство співстворили т.зв. західно-европейську культуру й при допомозі богословії і своєї філософії постійно досліджували розвиток усіх наук та на них впливали, за словами II Ватиканського Собору, «які мають також свої життєві наслідки, а то й вимагають від богословів нових досліджувань» (Рад. і Над., ч. 62). Християнська філософія і богословія лежать у фундаментах європейської культури і цивілізації, коріння Европи є християнські й дерево, що з того кореня виросло має галуззя європейського старого завіту, старої Гелляди і Риму, не бракує й арабського впливу на ріст того дерева чи й інших народів, що примандрували в Европу і християнство їх інкультурувало. Сильною була християнська спасенна думка й християнська філософія. І сильною та впливовою осталась і це видно з великого проводу теперішнього папи Івана-Павла II, який показує три завдання для сучасної людини для майбутності всього світу: помирити людину зі сотвореною природою, поми­рити людину з її співбратами, помирити людину зі собою. Глибока думка. Нам треба включитись в той виховний процес нашим духовним розвитком, пізнаючи себе — Людину. В цьому нам допоможе богословія і християнська філософія. Нам треба пізнати їх як виховні засоби, як бути справжніми.

Сьогодні богословія, більш чим будь-коли перед тим, бере активну участь в розвиткові всіх здобутків сучасних наук. Наша богословія по своїм пробудженні в XIX столітті осталась в пеленках, хоч, наприклад, така галузь її як пасторальна богословія, яка народилась в другій половині XIX ст., зробила в нас помітні кроки в Галичині й тільки війна спинила цей благословенний поступ-розвиток. Недостача розвитку нашої науки спричинила у світі незнання про нас. Священик Ю. Пелеш, по майже тристалітнім існуванні нашої унії, жаліється у своїй історії про це незнання про нас: «Внаслідок цього історія руської з’єдиненої Церкви з Римом у більших і ширше відомих історичних творах є або зовсім невідомою, або, де її згадується, там це описано з численними помилками і фальшивими поглядами». Трапляється це й сьогодні… Товариство потрібне для розвитку нашої богословії у всіх її галузях. Організована наукова праця допоможе нам бути чинними учасниками в науковому й виховному процесі розвитку людства. Нагадаймо, яку велику роботу зробило в нас Наукове Товариство ім. Шевченка, яке постало раніше та причинилось стільки для розвитку і впливу української науки в Европі. Таким чином повинно стати Українське Богословське Наукове Товариство.

III

В нас, в Галичині, богословія була монополем духовних осіб, в чому ми були вірними латинським традиціям. В Східних Церквах так не було. Наше Богословське Товариство мало від своїх початків вчених мирян, що студіювали богословію і християнську філософію. Латиняни теж почали це практикувати. Богословію починають студіювати і жінки. Богословське Товариство дасть до цього заохоту. Хіба не схочемо, щоб наша Церква стояла осторонь життя і не мала впливу на нові суспільні й політичні течії, ідеології та струї нашого духовного й національного життя. Наші землі впали в нашім столітті під сильні впливи марксизму, атеїзму, нігілізму чи ленінського комунізму, які лишили великі спустошення і нашим Церквам доведеться вести справді сизифову працю на такій духовній пустині. Наше Товариство може вести творчу працю на виховному богословському полі враз з братами православними богословами, як це діється на Заході. За собою в цьому богословському й філософському ділі маємо вже в себе традицію часів нашої Могилянської Академії в Києві. Наукове Товариство — то найкраща плятформа для співпраці й спільної дії науковців доброї волі, які прагнуть добра Христовій Церкві та бажають піднесення свого народу.

Наші часи помимо найщирішого оптимізму таки принесли в душу нашого народу матеріялізм, секуляризацію, відчуження від Церкви, недоцінювання її ролі в житті народу й держави, в наше духовне життя і церковне втиснулись грізні впливи різних філософій і сект зі Заходу, яким нема кому дати розумну відповідь або увійти з ними у відповідний розумний діялог. Західний дух свавільної свободи і всяких емансипацій починає на згарищах діялектичного матеріялізму шукати нової людини і суспільного життя для неї без Бога, Христа, Церкви, традиційних вартостей гідности людини, незмінних моральних вартостей і засад та пропонує приманливий гуманізм, який мав би заступити євангеліє Христа, вказати дорогу втечі від заповідей, чеснот і незмінних вартостей, якими живе людина. Вже на початку нашого століття в нас, у Західній Україні, захоплювались гаслами філософа Ніцше, який накликував до переміни усіх вартостей і не легко було Церкві боротись з тими божевільними ідеями, які творили культ волі, культ сили до володіння… З такими лихами може боротись тільки богословія і здорова християнська філософія, при помочі віри, щоб їх розуміти і розуміти життя-буття, щоб вірити.

Церква й богословія мусять шукати нові засоби праці й науки, щоб боронити наші духовні сили і вартості, щоб з ними відновити Українську Людину в Христі, щоб будувати нове суспільство у правді, мирі, свободі й справедливості, щоб будувати нашу державу на тривких основах, з якими житиме творчо ця свобідна в Христі Людина. То є завдання такого богословського Товариства й ці завдання ставлять його в передову лінію праці для нашої Церкви, Держави і Народу.

Ще можна б поставити одну важну проблему. Наші священики потребують богословського широкого знання для своєї нелегкої пасторальної праці й своєї постійної формації. Конституція II Ватиканського Собору «Радість і Надія» каже: «В душпастирській праці треба достатньо мірою приймати і користуватися не тільки богословськими засадами, але також здобутками світських наук, передовсім психології і соціології, щоб віруючі доходили до чистішого й більше зрілого життя з віри» (ч. 62). Все те охоплює і дає сьогодні богословія і Товариство може бути дуже корисним для священиків у їхній праці над собою, у їхній постійній формації. Наші священики сьогодні потребують такого Товариства, що помагало б їм у їхній праці над своєю богословською формацією. Собор заохочує священиків творити такі свої Товариства для духовного та інтелектуального піднесення.

Справді, Товариство є потрібне, воно має вже за собою свою скромну працю, успіхи та історію. Воно має свій богословський журнал, який повинен виходити як квартальний варто його збагатити, поширити і дати його в руки ширшого круга теж і мирян, зробити його відомим на міжнародному полі, поширити його зміст на пасторальну богословію, або й видати окремий ще журнал для пасторальних цілей, яким у Львові була «Нива» ще перед Першою світовою війною і осталась вона вартісним свідком нашого духовного й богословського розвитку в ХХ-му столітті. Товариство має витягнути наше духовенство зі закостенілої східної духовної дрімки і оживити нашу працю з новим змістом і новими методами нашої проповіді, катехизи, послужити великому ділу екуменізму, стати свідком нашої живучості, помогти мирянам брати участь у праці й житті Церкви, доложити всяких зусиль, щоб будувати нашу державу зі словами Св. Духа: «Коли Господь та не збудує дому, — дарма працюють його будівничі. Коли Господь не зберігає міста, — дарма пильнує сторожа» (Пс 127,1). Наше Товариство може, бодай, якусь частину такої праці тепер виконати зі силами, які маємо. Воно зможе торкати і провадити дослід над проблемами життя і творчости української Людини в новій посовєтській дійсності, воно зможе вказати на її відношення до Бога, воно може вказувати на вартості людини, її права й гідності, як це постійно тепер робить теперішній папа, щоб ми не блукали в темряві, а находили світло й дорогу до правди під проводом Вчительської Власті Церкви.

Коротко — наше Товариство може помогти нашій Церкві у її великій праці відродження нашого Народу по великій руїні.