Відпорошімо й плекаймо культ Богородичних празників

Слід підкреслити й наголосити, що східні Церкви особливо святково відзначають Богородичні празники. Це також належить і нашій Українській Католицькій Церкві. До речі, варто завважити, що церковний рік нашої Церкви починається празником Різдва Пресвятої Богородиці, а кінчається празником Успіння Пресвятої Богородиці. Обидва Богородичні празники відзначаємо наприкінці літа і початку осені. Празник Різдва Пресвятої Богородиці святкуємо 21 вересня, а Успіння Пресвятої Богородиці — 28 серпня. В ці дні Богородичних празників наша Церква в Україні улаштовувала відпусти у чудотворних місцях і їх величаво відзначала. Чомусь тут ми не надаємо цим Богородичним празникам їх властивого значення. До речі, належно й правильно наголошує значення Богородичних празників в другій частині своєї праці «Пізнай свій обряд» о. Ю. Я. Катрій, ЧСВВ.

Властиво, тут хочемо тільки завважити, чому ми звертаємо увагу на Богородичні празники. У травневому числі «Патріярхату» за 1982 рік була вміщена редакційна стаття, присвячена почитанню Богоматері. Власне, в цій статті було підкреслено, що наша УКЦерква в особливий спосіб присвячує місяць травень почитанню Божої Матері, відправляючи травневі Молебні. На жаль, дійсність є іншою, травневі Молебні — це вплив західньої, латинської Церкви, бо в нашій Церкві почитання Божої Матері припадає на пізніші місяці. На нашу редакційну статтю з травня 1982 р. ми одержали правильну заввагу від архимандрита Івана Гриньоха. Щоб не переповідати думок о. д-ра Івана Гриньоха, який є глибоким мислителем-богословом, наведемо відповідний уривок листа з 21 травня 1982 р.

«На маргінесі цієї Вашої статті хочу тільки наскрізь «академічно» вказати на дещо, що стосується нашого почитання Божої Матері. Мова про т. зв. Марійський місяць в нашій Церкві. У післяберестейському часі з приводу взаємовпливів між нашою і латинською Церквами перейнято у нас звичай у місяці травні віддавати особливу шану Пресвятій Богородиці, впроваджено т.зв. «майські» богослуження (Молебні) і т.д. Очевидно, дехто зараховує це на рахунок латинізації, хоч справа не така проста, бо і наше церковно-релігійне життя розвивається, та й кожна помісна Церква, складова частина Вселенської Церкви, не може повністю ізолюватися. Як живий орган Містичного Христового Тіла, кожна помісна Церква живе також соками цілости, вона їх тільки перетворює на свій лад».

«Перетворювати на свій лад» — це в даному випадку означає: коли Вселенській Церкві в 19 ст. завдяки різним факторам, в тому числі й завдяки папським енциклікам, почитання Марії прибрало динамічних форм, і для цього почитання присвячено місяць травень, то це не могло оминути нашої Помісної Церкви, складової частини Вселенської Церкви. Йшлось тільки про дві справи: 1. Літургічні форми цього почитання, отже богослуження (т.зв. «майські») не сміли бути сліпими перекладами латинських богослужб, бо наша Церква мала свої Марійські богослужби, як Параклиси, Акафисти тощо, тому зайвим було фабрикувати якісь нові, змістом не багатші, латинські літанії в українській мові, що, на жаль, робили різкі церковні борзописці, несвідомі своєї багатої літургічної традиції. І тут саме треба говорити про літургічну латинізацію, байдуже, свідому чи не свідому. 2. Згідно з нашою церковною традицією почитання Богородиці зосереджувалось у таких місяцях: серпень, вересень, жовтень з празниками Успіння Пресвятої Богородиці, Різдва Пресвятої Богородиці, Покрови, навіть з успенським постом… І саме цього не вільно було затерти в пам’яті нашого віруючого люду. Отже, й цю традицію треба було дальше плекати, як щось своє, як щось, що свідчило про самобутність нашої Церкви і було спільним для католиків і православних».

(Ми навели слова о. д-ра Івана Гриньоха без його згоди. Віримо, що о. Іван Гриньох не візьме нам цього за зле). Ми хотіли вказати нашим читачам, що ми ще і ще мусимо багато працювати над тим, щоб пізнати нашу припорошену історично-церковну спадщину. Рівночасно ми вдячні о. Іванові Гриньохові, що він нам звернув на це увагу. В цитаті з листа о. Івана Гриньоха багато сказано. Ця заввага відкриває краєчок завіси справжньої панорами нашого церковного «я», а воно таке глибоке й багате.

Успіння Пресвятої Богородиці повинно належати до жалібно-сумних празників, бо йдеться про останні дні життя на землі Пречистої Діви Марії і перехід у Божу вічність, але, незалежно від цього, Успіння святкуємо так само радісно, як Різдво Пресвятої Богородиці. Ми радіємо, що Мати Божа, заснувши, живою була взята до неба і стала там нашою Заступницею. Хоч в церковному році наша Церква відзначає більше Богородичних свят, вже згадане свято Покрови, Уведення у храм Пресвятої Богородиці, Благовіщення Пресвятої Богородиці і Собор Пресвятої Богородиці — все це величаві Богородичні Празники, але Різдво й Успіння Пресвятої Богородиці наша Церква особливо відзначує. У пам’ять цих Богородичних празників наш народ побудував величаві храми, ось хоч би згадати Свято-Успенський собор у Почаєві з ХVІІІ ст. чи чудовий собор Різдва Пресвятої Богородиці в Козелі (Чернігівської области) також з ХVІІІ ст., а їх є більше. Відомі й невідомі мистці-іконописці створили чудові Богородичні ікони. Це нам тільки підказує, як сильно був поширений на Україні культ Богородичних празників.

Український народ молився з сильною вірою і дякував Божій Матері за Її відкуплення і спасіння нас і просив Її про безмірне заступництво. Вслухаймось у красу Богородичних молитов, у яких віддзеркалюється краса, безмежна любов, радість і терпіння Божої Матері, а з другої сторони ось ця безустанна поміч, що їй немає кінця. Звідси випливає ця всеохопна назва — Мати Божа Неустаючої Помочі. Вдумаймось у цю безмежну симфонію Богородичних празників, відпорошімо й поглибімо Її чудовий культ у нашій Помісній УКЦеркві.

М. Г.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>