Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Відповідь кир Андрієві Спелякові

В Північній Америці появився в обігу «Вісник Апостольського Екзарха в Аргентині», Кир Андрія Сапеляка, за місяці листопад-грудень 1974, ч. 5.

В цьому «Віснику» Кир Андрій повідомляє «Всечесніших Отців, Преподобних Сестер і Дорогих у Христі Вірних», що «Римський Архиєрей, Христовий Намісник на Землі, відкриває Святий Ювілейний Рік 1975 у Вічному Місті Римі», і взиває «українські церковні спільноти під проводом своїх єпископів взяти масову участь в тих ювилейних прощах, щоби 1. Заявити свою непохитну вірність Римському Архиєреєві, 2. закріпити свою нерозривну єдність з Апостольською Столицею, за яку віддав своє життя св. Йосафат і дати відповідь усім тим, що обманом і злобними здогадами хотіли б захитати довір’я українських вірних до Апостольської Столиці, і вкінці 3. щоби та наша масова участь в часі Архиєрейської Служби Божої, яку відправлять в Соборі св. Петра всі українські владики на чолі з Верховним Архиєпископом Кардиналом стала вимовним виявом живучості Української Католицької Церкви».

Кир Андрій Сапеляк своїм Вісником і закликами скерованими до всіх українських церковних спільнот, які всі разом творять Помісну Українську Католицьку Церкву, перейшов далеко границі своєї компетенції. Хоч ми живемо розкинені по різних країнах Божого світу, але всі ми належимо і творимо один народ і один обряд, одну ПУКЦеркву під проводом Ісповідника Христової Церкви Блаженнішого Патріярха Кир Йосифа Першого у єдності з Апостольським Престолом. Тому Він одинокий має право звертатися «до всіх церковних спільнот» на чужині і цілого українського Народу в Батьківщині, як їх Голова і Патріярх, а не кожний єпископ на свою руку. Єпископ Андрій Сапеляк вже від довшого часу виявляє в своїй поведінці у відношенні до Патріярха УКЦеркви невластиві форми і манери. Він прибрав позу удільного князя з порожніми кишенями. Він свою відсутність на Архиєпископських Синодах УКЦеркви, де він повинен виконувати функції його секретаря, оправдує браком коштів на оплату дороги. Коли, натомість, кілька днів пізніше їде до Риму на кивок ватиканських достойників Вія, чи Бріня, без відома їх Блаженства, і вертаючи з Риму продовжує дорогу і зв’язані з нею видатки до єпископа Шмондюка, а навіть до Торонта, то тоді не бракує йому грошей на дорогу. Треба догадуватися, що їх покривають ті, що його кличуть до Риму і дають до сповнення деякі доручення.

До точки першої: Кир А. Сапеляк поручає нам при нагоді побуту в Римі «заявити свою непохитну вірність Римському Архиєреєві Папі Павлові Шостому». В останніх десятьох літах Римський Архиєрей торгує нами з атеїстичною Москвою і веде політику,яка розбиває нашу Церкву на окремі єпископства. Він відірвав від неї братів-закарпатців, він проти нашої волі накидає нам єпископів і їх завданням є оправдати цю політику в очах вірних УКЦеркви, — і в тій політиці маємо його спомагати? Десять літ просимо Папу визнати нашого Патріярха і все безуспішно, бо цьому противиться Москва. Значить Папа пустив нашу Церкву — Страдницю в торги, а нашому Патріярхові відмовив управляти нею. Чи за це маємо виявити йому довір’я? Дивні вимоги. Доки Римський Архиєрей Павло Шостий і його найближчі співробітники Війо, Бріні і Касаролі торгують справами нашої Церкви з Москвою, не буде у нас довір’я. Вони самі його знищили.

До точки другої: «Закріпити свою нерозривну єдність з Апостольською Столицею…. за яку віддав своє життя св. Йосафат». Цей пропаґандивний заклик єпископа А. Сапеляка кинений на фальшиву адресу. Чи треба ще більшого доказу нерозривної єдности з Римом, якої ми не зривали і за яку віддав своє життя св. Йосафат. Та за ту «нерозривну єдність» на наших очах прийняло мученичу смерть дев’ять єпископів, сотні священиків, ченців, черниць і тисячі вірних ПУКЦеркви. За ту єдність терпів і терпить Кир Йосиф І, а в наших днях вмирають в московських концентраційних таборах і божевільнях найкращі сини України. Чи хоч одне слово для їх оборони сказав нинішний Папа і його єпископські Синоди, хоч про це просив їх Патріярх ПУКЦеркви?! Він — Патріярх знає який біль несе людині кожна година перебування в московських ляґрах і тюрмах під надзором звироднілих злочинців. З усіх дотепер замучених і нині ще мучених, по 18-літній московській каторзі Божим чудом урятувався був львівський, український митрополит Йосиф. В місяці грудні 1974 р. підчас трапези по св. Папі Климентію в Римі, сказав про нього професор догматики кардинал Петро Паренті так: «Я зрозумів його трагічну долю, я пережив її у своїй душі і побачив і бачу в ньому справжнього Мученика Церкви в найвластивішому і в найвзнеслішому значінні того слова. Тепер у Кардиналі Сліпому я і всі бачимо одного з тих Світлих Свідків Церкви Христової. Тому відчуваю не тільки любов, але і набоженство, я радо клякнув би перед ним, щоби пошанувати в ньому це болюче свідчення, яке перейшло й на цілий його нарід. Росте любов і пошана для особи Митрополита Кардинала Сліпого, бо в ньому ми бачимо терплячий народ».

Ту достойність нашого Патріярха і втілення в ньому всіх терпінь нашого Народу бачать чужі. Тільки не бачать цього нинішній римський Папа і багато наших владик, які своїми доносами, протестами і зневагами ллють воду на млинські кола коляборації Ватикану з Москвою, для власних вигод, коштом руїни УКЦеркви і її вірних, зглядно цілого Українського Народу.

Коли єпископ Андрій Сапеляк і другі йому подібні уважають, що поміж Папою Павлом Шостим а Помісною Українською Католицькою Церквою єдність розлюзнена, то нехай споюють її ті, що те розлюзнення спричинили. Саме такі як Кир Андрій і його однодумці серед наших невірних томів і серед ватиканських собі-угодників.

До точки 3-ої: «Доказати живучість УКЦеркви». — Зовнішний доказ живучості нашої Церкви може тільки поіритувати Папу і його однодумців. Звісно, що Папа чекає на заник ПУКЦеркви, а не на її живучість, бо вона стоїть на перешкоді його екуменічним ідеям відносно Москви. Про це свідчить лист Кир Андрія. Краще бережімо живучість нашої Церкви в наших серцях,у нашій християнській вірі, в наших парохіях, єпархіях і митрополіях. Плекаймо там рідну мову, обряд і традиції, українську душу і все те, що сприяє нашому національному і церковно-релігійному ростові.

Коли Ви хочете похвалитися перед Папою, що «вівці» Вас не покинули помимо Ваших протипатріярших виступів і що вони з’явилися разом з Вами в поклоні і вдячності Папі за це, що Ви виріклися помісности своєї Церкви, то тим лише утвердите Папу в переконанні, що його промосковська політика є правильна, і що «вівці» підуть в кожну загороду, яку їм приготовите. Щоб зберегти наші і наших дітей душі для УКЦеркви, ми миряни, радимо Вам, Владико, явитися перед Намісником св. Петра і заявити йому, що Ваші «вівці» вже відмовили Вам послуху. Може це усвідомить Папу, що український нарід належить Помісній Українській Католицькій Церкві під проводом Патріярха Кир Йосифа Першого, а не Московському Патріярхові. Ваші «вівці» поїдуть до Риму до свого Патріярха без Вас… І з ним всюди будуть благати Господа про долю і волю свого народу і Церкви. Патріярх Йосиф живе Правдою-Словом Божим і йому ми віримо.

Нам не треба ставати в Римі разом з Вами, щоб ватиканські бухгальтери підраховували нашу численність і щоб тим підносився Ваш авторитет і повага. Врешті ми переконані також, що Вашого престижу в Римі і поза ним, своєю присутністю збільшити не можемо, бо збільшити або зменшити можна лиш таку річ, яка існує. Ви, своєю надмірною гордістю супроти своїх, і надмірною уляглістю і покірністю супроти чужих, не могли набути престижу, поваги, чи пошани. Тому не гнівайтеся, коли не можемо збільшити тих прикмет для Вас, навіть і якби ми цього бажали.

Очевидно, подібного не можна віднести до всіх владик ПУКЦеркви. Велика є наша вдяка Божому Провидінню, що підвалиною всіх Християнських Церков є не лише єпископи, але також священики і вірні. Маймо надію в Бозі, що ми, вірні-миряни, разом з добрими єпископами і священиками, оборонимо нашу прадідну Церкву від усіх її ворогів. 

Поділитися: