Уже віддавна мав охоту побачити підкарпаття (Пряшівщину). Багато чув і читав, але не мав можливости відвідати і побачити її. Цього року відбувалося ювілейне свято у Свиднику, в днях 16 і 17 червня — 25-річчя СВЯТА КУЛЬТУРИ УКРАЇНЦІВ ЧССР. Виступали різні хори, різні фолкльорні групи з танцями; майже кожна група мала свою оркестру або принаймні супровід з гармонією. Були й сольо-співи та дуети. Частина програми була присвячена дитині з нагоди року дитини; виступали різні дитячі групи. Все гарно виконане, на високім рівні. Прекрасні вишивані строї з цих сторін — немов мистецька виставка! Програма багата і різнородна. Але про це не думаю писати. Конференсієр говорив укр. літературною мовою і по-словацьки. Дуже гарне місце, під горою так, що мало вигляд амфітеатру. Було між 25.000 і 30.000 глядачів. Погода гарна.
Заскочений був краєвидами. Не сподівався теж, що мають такі гарні церкви, впорядковані й по-мистецьки вимальовані; усі церкви, в яких бував, мають гарні іконостаси, деякі й позолочені. Багато, дерев’яних церков. Оглянув Гор. і Дол. Комарник; в Гунковцях — вже стара дерев’яна церква, в ній не служать, збудували нову, муровану. Також гарна дерев’яна церква в Бодружалі. Люди стараються ремонтувати старі дерев’яні церкви, а деякі держава взяла під свою опіку, як пам’ятки архитектури. Був мило вражений церквою в селі Вел. Липник, прекрасно вимальована «вишивкою», красно підібрані кольори, оригінально й гарно. Книжки по церквах старослов’янські, латинська транскрипція; звичайно тільки Літурґікон і Євангелія по-старо- слов’янськи. Видання львівські, а попередні друковані в Пряшеві.
У Пряшівщині є три говірки: шаринська, землинська і спіш. Люди дуже прив’язані до церкви, релігійні. У Свиднику, в день СВЯТА КУЛЬТУРИ була рано Служба Божа о год. 6., а властиво 5 — літній час; вірні заповнили церкву, всі заховувалися гарно — це зробило на мене приємне враження.
Там релігійне замішання, православ’я шириться. На мою думку причина та, що деякі грекокатолицькі священики проповідують по-словацьки, а православ’я є українське, ширить українізацію, а крім того й держава православ’я підтримує. Звичайно, Церква грає велику ролю в освідомленні і просвічені, але в тих сторонах, нажаль, не дописала; навіть не мають свого ординарія. Щоб мати хоч слабеньке поняття про обставини, наведу два приклади: у Свиднику прекрасна греко-катол. церква, а біля неї, в парафіяльнім домі, мешкає православний священик, церква православна дещо дальше. Другий приклад: гарна грекокатол. церква в Бардієві, священик був спритніший, грекокатолицький, вночі забрав парафіяльний дім-фару — і замешкав, але зате зразив собі місцеву владу, і мусів позволити православному священикові служити в грекокатол. церкві, мають призначені години на богослуження. Таких випадків є більше. Православні священики відправляють усі богослуження такі, як і грекокатолицькі, себто молебні, суплікації.
Приходжу в одне село, пароха нема, дзвонар боїться відчинити церкву, кажучи, що йому заборонено незнаного пускати до церкви (правда, не міг знати, що я священик, хоч йому сказав). Боявся, певно, щоб не був якийсь православний агент, або щоб і церкви не обкрасти. Як пічнете розмову, зараз питаються, чи грекокатолик.
Села гарні, впорядковані, хати муровані, криті бляхою. Це нові доми, бо в тих сторонах у часі 2-гої світової війни стояв фронт і села були спалені. Великі бої велися коло Дуклі, там і пам’ятник поляглим. Творять музеї під голим небом — сканцен. У Бардієві сканцен — село готове: старі хати, криті соломою, усі господарські будинки, як в кожного селянина, як теж дерев’яна гарна церква з трьома вежами. Таке сканцен-село має гарний вигляд. У Свиднику ще не закінчено сканцен, ще наразі нема церкви.
Є два музеї в пряшівщині. У самому Пряшеві не оглянув його, бо був замкнений, а у Свиднику — гарно впорядкований і багатий на різні предмети: різні експонати з архітектури, світлини, господарське знаряддя, старинне начиння, різні вишивки, старинна одіж, кілька соток різних писанок.
Мають кілька замків — твардинь із XVIII і XIX сторіччя, нажаль їх ніхто не ремонтує і час робить своє.
Культурний осередок є в Пряшеві, де між іншим є Управа Культурного Союзу Українців в ЧССР. Видають часопис «Нове Життя» та різні періодики й книжки; все друкується літературною українською мовою. Вже є і досить інтелігенції.
Колективізація введена в життя, селянин має дуже мало землі для себе. Індустрія досить розвинена, люди мають де заробити.
Моя подорож була повчальна й вдоволений вернувся додому. Хоч легкий серпанок суму й тривоги огортає, коли подумати про релігійне й національне питання. Але дивлячись на великий поступ, вливається надія на кращу майбутність, бо народ не втікає від свого і не цурається свого рідного.
Передруковуємо з Бюлетеня Т-ва священиків св. Андрея Европейська область, січень-лютий-березен 1980.
