Блаженнішому Патріярхові Йосифові Сліпому
Хто він? І звідки? Й чого хоче?
Неслись питання навкруги.
Хто так відважно і рішуче
Приймає удари судьби?
Кого не манили вигоди,
Ласки і ризи золоті?
Хто відмовлявся і свободи
За службу ворожій владі?
Кому ж то Київ показали
І рідну Софію святу?
І князем Церкви називали,
Щоб зрадив лиш віру свою.
Кому не помогли намови
На жоден бо ворожий гріх?
І хто своєї постанови
Зламати за ніщо не зміг?
Хто видержав тюремні муки
Літ вісімнадцять на засланні?
Над ким простяглись Божі руки,
Що він спинивсь на чужині?
Це ВІН, наш Страдник Блаженніший,
Він ніс найтяжчії хрести.
Син України найвірніший,
І воїн нової доби.
Його Вітчизна зве, казали,
А Він мовчав на Сибірі.
І зрікся слави і похвали —
Своїм твердим, незломним «ні».
Пройшли тривожні дні за днями,
Пройшли незавидні часи.
Наш Блаженніший молитвами
Випросив в Бога свободи.
А опинившись на чужині,
Ніколи не відпочивав.
Він все, що міг, своїй Вкраїні
На вічну славу будував.
А нас окремими словами
До єдности кликав-взивав.
Щоб кожний от тут, за морями,
Усе, що «рідне», шанував.
Самий уже на схилі літ,
Нову історію нам творить:
Про свою Церкву — в давні дні,
Він правду світові говорить.
За його мужність і посвяту
З’єднаймося усі,
Щоб гідно його вшанувати,
Приречення зложім свої:
Що в єдності во ім’я Боже
Поборем ворожий розбрат.
ЙОГО ІДЕЯ НАМ ПЕРЕМОЖЕ —
ЗА РІДНУ ЦЕРКВУ І ПАТРІЯРХАТ…
Стефанія Кралька Чікаґо, 1974 р.
