Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

«Він воскрес, нема Його тут…»

(Мат. ХVІ, 7)

Чи може бути більше радісна вістка після болючої хресної дороги, після страшного розп’яття, після трагічної Великої П’ятниці, яку принесли і сповістили жінки-мироносиці: Марія-Магдалина, Марія мати Якова й інші про те, що Він — Христос воскрес, що сповнилось те, що було написано. Вдумаймось над цією вічною і незаперечною істиною. Пригляньмось до деяких компонентів Христового воскресіння. Трагічна П’ятниця, понурість, страх і непевність і раптом радість, і ангел каже: «Кого шукаєте? Його тут нема, Він воскрес…». Не без причини цю вістку перші приносять жінки-мироносиці переляканим апостолам.

Ми бачимо, як Христос при своєму діянні однаково пов’язав мужчин і жінок голосити Його благовість, добру новину — дорогу Його життя, що є життям вічним. Ось жінки-мироносиці були першими, що принесли переляканим апостолам ось цю радісну вістку, що Христос воскрес… Бо ж Христос прийшов на землю не для вибранців, але для всіх — багатих і бідних, мужчин і жінок, мудреців і мало освічених.

Ось цією вісткою — «Він воскрес, його нема тут…», — про що сповістили жінки-мироносиці на зорі сходячого сонця, радіємо вже майже дві тисячі років, відзначаючи цю неповторність величаво, гідно і достойно. В цьому дуже короткому періоді життя і смерти Ісуса Хреста, як Бога-Чоловіка, згущеними фарбами змальовано основні аспекти людського життя. Ось один з них. Знаємо, що Христос мав своїх 12 апостолів, які були його безпосередніми свідками Христових чуд, включно з воскресенням Лазаря. Але коли Христос проходив хресну дорогу до його розп’яття, їх віра заломлювалась, Петро тричі вирікся Христа, а в інших апостолів поглиблювались сумніви у того, ким був їх Учитель. Вони ж сподівались, що на очах сильних того світу Христос зробить чуда, які вони не раз бачили, що розп’ятий Христос зійде з хреста і переконає, що Він останній Месія, Спаситель людства. Так не сталось, Христос на хресті віддав справжній віддих скону свого і перенісся до Отця Небесного. Апостоли забули, що перед їх очима була закрита істина — що дорога до вічного життя іде через терпіння, смерть до воскресіння. Христос навчав апостолів — я дорога життя.

Тому ми Христове Воскресіння, яке наступає після Великого Посту, час нашого упокорення, час нашого розкаяння, розглядаємо у першу чергу під кутом утвердження нашої віри, ось цього вознеслого, світлого, тієї перемоги світла над темрявою, правди над злом, а з другої сторони, у цьому вознеслому Божому стараємось побачити це земське — людське, що є сумісне одне в одному, що творить нерозривне Христове стадо — Христову Церкву.

Ісус Христос — це безконечна глибінь, яку неможливо схопити. Подивімся, скільки на протязі того часу намагались сильні того світу, і навіть у наш час намагаються, заперечити Христа, затерти всі сліди і пам’ять про Нього, але без успіху. Дивімся, як на наших очах, і то таки на наших рідних землях, намагались Христову Церкву знищити, заперечити і знівелювати, маючи у своїх руках усе, включно з атомовою зброєю, і на протязі 70 років не вдалося їм цього доконати. Христос безперебійно живе і воскресає, бо Він вічний і непоборний. Він — джерело вічного життя.

І що ж наша Українська Церква, тисячоліття якої ми щойно величаво відзначали, була розп’ята, була мучена й катована, була мертва, а сьогодні вона воскресає на наших очах. Хіба ж це не чудо, коли вбивці нашої Церкви не раз і не два, де тільки була нагода, підкреслювали, що Українська Католицька Церква не існує, сьогодні признаються, що вона жива і діє — вона воскресла. Вона сьогодні більше творча, як ті, що розвиваються у вільному світі. Її вірні кличуть: «Дайте нам Христа!». Він прийшов для всіх, він воскрес для всього людства, щоб усі радувались і веселились Його святим воскресінням. Вже недалекий той час, коли відкриються наші прадідні церкви, як відкрився гріб Христовий і знову Христос воскресне у наших рідних церквах.

Ось ця благовість, яку принесли жінки-мироносиці, що «Він воскрес, нема його тут…», зігріває і нас сьогодні так само, як колись переляканих апостолів, і утверджує нашу віру у воскреслого Христа, що є нашою дорогою до спасіння — вічного життя. Ця благовість наповняє нас надією, наповняє нас вірою в те, що і на наших рідних землях знову вільно заграють Свято-Софійські й Свято-Юрські воскресні дзвони і понесуть цю радісну вістку по широких просторах українських земель і у небесні простори, голосячи незаперечну правду, що воскресла Українська Христова Церква. Чи ж може бути більша радість?

М. Г.

Поділитися: