Віра і духовність у світлі трансцендентного способу буття людини

Духовність у нашому земному та людському світі випливає з чеснот і є виявом різних вимірів віри, надії та любові. Дух апелює до вищих сил, адже «Бог – Дух» (Ів 4, 24). Дух звертається до особистісних смислів та певних цінностей, до трансцендування, а душа тягнеться до трансцендентального. Духовність – це не тільки «мистецтво жити», а й проходження маленькими кроками через моменти чарівної рівноваги між трансцендентним і трансцендентальним. Тут слід прояснити різницю між цими поняттями. Трансцендентне – це те, що виходить на певні горизонти; широко його можна розуміти як «потойбічне». Воно перебуває за межею, що поділяє реальність на дві іпостасі: природну і надприродну. Натомість трансцендентальне є тим позачуттєвим, що набуває певного сенсу через свою значущість для нашого «Я». Тобто трансцендентальне ми переживаємо, зазнаємо його досвіду.

Єдність трансцендентного і трансцендентального у вимірах буття утворює те, що можна було б сьогодні назвати істиною. Прийти до Христа означає прийти до Істини, до віри живої, Христової. Як пише святий Августин: «Ми можемо припасти до Бога й узріти пресвяту Трійцю тільки тоді, коли палаємо любов’ю».1 Істина є тим, чого по-справжньому потребує людина. Життя без Істини неможливе. Але
коли ми знаходимо Бога, якого шукаємо, то виявляємо, що наш пошук Істини тільки починається. Поет чи філософ шукають істину в поезії або філософії. Натомість ревний християнин «духом палає» і шукає та пізнає Бога. «Коли людина закінчує, тоді знову починає…» (Ср 18, 7).

Повністю статтю читайте у паперовому варіанті.

Також можна придбати електронний варіант нашого видання.

Свіжий номер

4 (491) 2022 OBKLADYNKA_sajt