Вірю*

Мій нескорений нарід пережив і перетерпів більше, ніж це спроможні зрозуміти всі історики цілого світу. Бо для них це якась незрозуміла плутанина фактів, які вони намагаються спрощувати, або частіше промовчувати, а які для мого народу були такою простою правдою як саме життя і як сама смерть.

…Не шукайте зрозуміння, а тим більше співчуття у чужинців, бо їх ніколи не знайдете. Зрозуміти можна тільки, що людина власною мукою досвідчить.

Вірю, бо смертельним і непрощеним гріхом було б зневіритись у нескорену живучість мого народу.

Це сам Господь моїх батьків і прадідів дарував українському народові незбагнуту містерійну силу, яка зберігає його перед загибіллю. Чи є ще в світі інший нарід, який так сильно і так довго била лиха доля — і не здолала вбити? Чи є ще в світі інший нарід, який так розпинали вороги, а допомагали розпинати власні перевертні—зрадники? Де є в світі нарід, в якому світляну постать Мазепи затемнювала б тінь Кочубеїв?…

За законами сухої логіки ми вже давно повинні були загинути, а ми все існуємо і живемо! Немов наперекір усім чорним воронам, які хотіли б закрякати над могилою, що в ній погребано українську живучість.

Це сила Господа, який допомагає тим, що самі собі допомагають, не складаючи кволо рук і не кажучи: «Я вже більше не можу, здається, вже немає ніякого рятунку».

Мій нескорений нарід відчув цю Божу мудрість і вплів її у свою власну, народню. І тому попри Кочубеїв і Іскаріотів, які бувають у кожному народі, у нас було і є стільки лицарів. Це вони боронять нарід перед загибеллю.

* Гомін України ч. 1321 (фрагмент) 

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту