Парох: о. Володимир Тарнавський
Сотрудник: о. д-р Євген Камінський
В попередньому числі наших Вістей ми спинилися були над справою, що Глава нашої Помісної Церкви Патріярх Йосиф користується своєю владою в нашій Помісній Церкві. Одного ще не достає, щоб помісність нашої Церкви була повною — щоб настановляв нових єпископів чи творив нові єпархії. Варто звернути увагу, що попередник їх Блаженства Йосифа на митрополичому києво-галицькому престолі з осідком у Львові Божий слуга Андрей Шептицький цю владу мав і нею користувався.
Відома чейже справа назначення Преосвященного Григорія Хомишина 1904 p., Митрополитом Андреєм Шептицьким на єпископа ординарія Станиславівського (сьогодні Івано-Франківськ в Україні). Немає жодної папської буллі, що говорила б про назначення о. ректора Григорія Хомишина єпископом у Станиславові. Силою грамоти виданої Митрополитом Андреєм він був іменований на єпископа.
Ще маркантніше ця справа іменування єпископів києво-галицьким митрополитом виступила в часі вивезення Митрополита Андрея Шептицького москалями на Сибір підчас першої світової війни. Апостольський Престіл мусів встрянути у митрополичі права києво-галицької митрополії і це ВИРАЗНО ПІДКРЕСЛЮЄ ПАПСЬКИЙ ДОКУМЕНТ із 29-го січня, 1917 року, тільки на цей раз. Зараз наведемо ці слова. Вони ВИРАЗНО ГОВОРЯТЬ, ЩО АПОСТОЛЬСЬКИЙ ПРЕСТІЛ ШАНУВАВ права києво-галицького митрополита і їх за ним признавав. Постає питання: це було 1917 p., чому б мало бути інакше 60 років пізніше, значить тепер!
Немає жодного документу, який свідчив би, що києво-галицький Митрополит Андрей Шептицький зрікся своїх прав Голови Помісної УКЦеркви. Про справу хай говорить папський документ. Це було по смерті перемиського єпископа Константина Чеховича. Митрополит Андрей був на сибірському засланні і нe міг виконувати своєї влади. Перемиська Єпархія була необсаджена. Це бере до уваги Апостольська Столиця, ПІДКРЕСЛЮЮЧИ, ЩО ЦЕ ТІЛЬКИ НА ЦЕЙ РАЗ ВОНА ВСТРЯВАЄ у права києво-галицького митрополита, які були гарантовані ще папою Пієм VII. Те місце згаданого документу звучить: «Венедикт єпископ, слуга слуг Божих. Улюбленому братові Йосафатові Коциловському, назначеному єпископові Перемишля, Сянока і Самбора Русинів, благословення і проче. Тому, що з причини смерти бл. п. Константина Чеховича катедральна Церква Перемишля, Сянока і Самбора є опорожнена, і тому, що Достойний наш Брат Андрей Шептицький, теперішний Архиєпископ Львівський Русинів засланий важкою несправедливістю та й там ув’язнений НЕ МОЖЕ ВИКОНУВАТИ СВОГО ПРИВІЛЕЮ, що його Папа Пій VII, наш попередник Архиєпископові і Митрополитові Львівському Русинів запевнив, потвердити і встановити єпископа згаданої столиці Перемишля, МИ, щоб згадана столиця Перемиська, Сяніцька і Самбірська з причини необсадження не зазнавала труднощів, НА ЦЕЙ РАЗ БЕРЕМО ЦЕЙ ПРИВІЛЕЙ, щоб тій же Церкві Перемиській, Самбірській і Сяніцькій Русинів Тебе (тут слідують титули Владики Йосафата і те, що він зложив ісповідь віри) Апостольською владою в єпископи возносимо…» Дано в Римі, дня 29 місяця січня, Нашого Понтифікату третього.
В аднотаціях до цього рішення Апостольської Столиці (гляди: «Документи Римських Архиєреїв», стор. 522, видання з 15.V. 1954) говориться про буллю Папи Пія VII «Ін Універзаліс Екклєзіє» з 24.1 і 1807 р. що говорить про відновлення Галицької Митрополії та перенесення її осідку до Львова та про буллю Папи Климента VIII «Дечет Романум Понтіфічем» з 23.11.1596 p., яка говорить про владу Київського Митрополита.
Ще один клясичний приклад виконування києво-галицьким Митрополитом Андреєм Шептицьким його влади голови Української Католицької Помісної Церкви є ПРИЗНАЧЕННЯ та РУКОПОЛОЖЕННЯ о. ректора Йосифа Боцяна на єпископа Луцького. Правда, окупаційна польська влада не допустила Владики Йосифа Боцяна до його Луцького престолу, але сам факт його назначення та рукоположення є многомовний у згаданій справі.
Питаємо: Чому б цих прав не мав мати Патріярх Йосиф, ЗАКОННИЙ НАСЛІДНИК Божого слуги Андрея?
