Вітаємо Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана з Днем народин

Вітаємо нашого Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана Кардинала Любачівського з днем народин. 24 червня 1986 року Блаженнішому Мирославові сповниться 72 роки багатогранного життя. З нагоди дня народин Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана бажаємо йому багато Божих ласк. Щоб Всевишній Господь нагородив його своєю мудрістю, як доброго і передбачливого душпастиря, що все з увагою турбується йому повіреною паствою. Щоб дав йому кріпке здоров’я і сили, щоби був спроможний видержати на своєму відповідальному шляху та послужив здібністю, уміло, серед розбурханих хвиль, керувати кораблем Української Католицької Церкви та безперебійно змагати до визнання патріярхату нашої Помісної Церкви Апостольською Столицею. Нагородив його роками довгого життя, щоб ще міг безперебійно працювати на славу Помісної УКЦеркви і добро українського народу.

Молімо Всевишнього Господа Бога і Пречисту Діву Марію, Матір Божу та всього людства, щоб допомогли Блаженнішому Мирославові-Іванові успішно здійснювати його, як глави нашої Церкви, нелегкі й відповідальні обов’язки. Знаємо, що вже сповнилось повних сорок років, як нашу Помісну УКЦеркву на т.зв. львівському «соборі» в 1946 році поставлено поза законом. Пробували її зліквідувати, але вона живе і розвивається у сучасних більшовицьких катакомбах. Хоч, правда, радянська конституція гарантує право на вільне ісповідування будь-якої релігії, але це тільки на папері, а дійсність є іншою, дуже жорстокою, бо невинних віруючих людей переслідують і карають. Але наша Церква і в таких обставинах живе, має свою ієрархію, своїх священиків, священичі покликання серед монахинь і монахів і має своїх вірних, які віддано, у катакомбних формах, нашу Церкву піддержують, але не має потрібного контакту з Главою нашої Церкви Патріярхом Мирославом-Іваном і тим самим не має безпосереднього контакту з Апостольською Столицею, тільки час до часу, насилу, прориваються інформації — листи, бюлетені й інші документи, які приносять свідчення про дійсне існування нашої Української Католицької Церкви в Україні, а також у цілому Радянському Союзі.

Блаженніший Мирослав старається всіма засобами допомогти нашій катакомбній Церкві в Україні, в її імені виступає перед Апостольською Столицею й інформує про долю катакомбної Української Церкви у вільному світі. Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван пробує держати всіх владик нашої Церкви у діяспорі в єдності, щоб краще працювати для добра нашої Церкви. Але не все це вдається, бо не всі єпископи стараються щиро допомагати Блаженнішому Мирославові у його нелегкому завданні. На жаль, бувають випадки, що створюють йому труднощі й перешкоди. Тут доводиться знову назвати вже загально відому справу, що не перестала існувати, а тепер знову загострилася, з єп. Августином Горняком у Великій Брітанії. Одного разу у розпачі Блаженніший Мирослав сказав: «Що я можу зробити, коли єп. А. Горняк не хоче слухати…». Справді, складність проблеми лежить у самому єп. А. Горнякові. На одному з синодів єп. А. Горняк був погодився залишити англійський терен, але після цього відмовився це здійснити.

З одної сторони, на плечі Блаженнішого Мирослава-Івана спала велика спадщина його двох великих Попередників — Слуги Божого Андрея і світлої пам’яти Патріярха Йосифа. Тут є біля чого заходитись і працювати. А з другої сторони — має деяку внутрішню розтерзаність, яка викликає не раз повну безпорадність. На жаль, цих прикростей нам ніхто не робить, тільки і виключно ми самі. Справа вітки нашої Церкви у Великій Брітанії є надзвичайно болючою, яку постійно загострює єп. А. Горняк. Здавалось би, що непорозуміння особистого характеру, таке, як має єп. Горняк, є найлегше наладнати, бо людина, яка посвятилась служити Всевишньому Господеві, як монах, відрікшись від всього світського, не буде ставити своїх особистих амбіцій. На жаль, дійсність показалася іншою. З цими проблемами Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван має чимало клопотів.

В такій складній ситуації Блаженніший Мирослав-Іван мусить багато часу й праці витрачати на їх упорядкування замість того, щоб займатися важливішими проблемами нашої Церкви, а зокрема потрібною підготовкою до відзначення 1000-річчя хрещення Руси-України. Це одне з найголовніших завдань нашої Церкви.

Дуже добре знаємо, який іде наступ білої й червоної Москви, щоб привласнити собі всю українську християнську тисячорічну спадщину. Звичайно, наші брати й сестри на рідних землях у цій справі не можуть нічого зробити, тому весь тягар праці у цьому відношенні спадає на нас. Звичайно, перед Блаженнішим Мирославом є великі завдання. Йому треба буде поробити відповідні заходи у ватиканських колах, як також у Апостольській Столиці, яка до цих питань повинна зайняти виразне становище. Також треба зустрінутись з Папою Іваном-Павлом II і переконати його, що його евентуальна поїздка до Москви з нагоди 1000-річчя християнства на Україні не є добра, бо вона буде використана у некорисному напрямі. Знаємо добре, що імперіялістична Москва не спить, але готується до тотального наступу на Українську Церкву і на все українське.

З нагоди уродин Блаженнішого Мирослава-Івана просім Всевишнього, щоб допоміг йому подолати ці всі нелегкі завдання нашої Української Церкви на славу Божу.

М. Г.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt