Вітаємо Блаженнішого Патріярха Мирослава з піднесенням його до гідности кардинала

Вістка, що Папа Іван Павло II серед новойменованих кардиналів також номінував від Української Католицької Церкви Блаженнішого Патріярха Мирослава Любачівського, була великою радістю для всієї української діяспори. Ця номінація є без порівняння куди більше важлива і радісніша для нашої катакомбної Церкви в Україні й українського народу, ніж для української діяспори. Ця вістка для нашої Церкви там — це промінь видимої надії, яка підсилить їх у дальших змаганнях за свободу релігії, у боротьбі проти переслідування червоної Москви. Це піднесе український народ на дусі. Фактом номінації Блаженнішого Мирослава було наявно підкреслено, що наша Церква не є поминена, не є зовсім забута, її пам’ятають, вона жива й розвивається у катакомбах, і то вже сорок років після її насильної ліквідації.

Видимими й дійсними представниками нашої Церкви в Україні є Блаженніший Мирослав разом з Львівським Крилосом, що є дорадчим тілом. Все це разом є дуже важливим фактом у нашому не тільки релігійно-церковному, але й національному житті.

За пам’ять про нашу Помісну УКЦеркву й номінацію Блаженнішого Мирослава Івана Кардиналом Папі Іванові Павлові II належить невимовно щира подяка від української громади. Щоб Всевишній Господь нагородив Папу Івана Павла II кріпким здоров’ям та довголіттям, щоб він міг дальше успішно керувати Вселенською Христовою Церквою. Номінацією Блаженнішого Мирослава Кардиналом Папа Іван Павло ІІ наявно підкреслив, що він пам’ятає нашу Церкву-Страдницю. Був час, що вона була забута і не чули її голосу.

Пригадую собі, як під час однієї з авдієнцій у Блаженнішого Мирослава (це був час похоронів Патріярха Йосифа), Блаженніший Мирослав сказав: «Ви так багато від мене вимагаєте, а я є тільки коадьютор і не є кардиналом, як був св.п. Блаженніший Йосиф». Сьогодні Блаженніший Мирослав має всі ті гідності, що їх мав його великий попередник Патріярх Йосиф. Мабуть, Папа не забув своїх слів, коли він двічі сказав до Блаженнішого Мирослава, що «Покійний боровся за справедливу справу». «Його треба цінити, бо він мужньо ставав в обороні прав своєї Церкви». Своєю номінацією Блаженнішого Мирослава Кардиналом дав йому можливість продовжувати «боротьбу за справедливу справу».

Блаженніший Мирослав є п’ятим з черги кардиналом Української Католицької Церкви. Першим Кардиналом був Владика Ізидор, другим Владика Сильвестер Сембратович, Третім Владика Михайло Левицький і четвертим — Патріярх Йосиф.

Особливо вітаємо нашого Блаженнішого Мирослава з номінацією Кардинала та складаємо йому найщиріші побажання: у першу чергу бажаємо кріпкого здоров’я, довголіття та щоб успішно продовжував змагання нашої Церкви за її історичні права, за які змагався все своє життя св.п. Патріярх Йосиф.

Рівночасно вітаємо Блаженнішого Патріярха Мирослава з днем його народин. 24 червня 1985 р. Блаженнішому Мирославові сповниться рівно 71 рік життя. Варто при цьому згадати, що на сімдесят першому році життя св.п. Патріярх Йосиф опинився на волі — в Римі, але як багато він ще зробив! Будемо молитись, щоб Всевишній Господь дав сили і можливість нашому Блаженнішому Мирославові також залишити вагомий слід своєї праці та продовжувати розпочату працю великим Покійником, св.п. Патріярхом Йосифом.

Блаженніший Мирослав Іван Любачівський народивсяи24 червня 1914 року в Долині — Західня Україна. Його батьки — Евстахій Любачівський й Анна з Олійників мали троє синів, з яких Мирослав Іван був найстарший. Молодший брат Блаженнішого Мирослава Євген під час Другої світової війни пропав безслідно, а наймолодший Богдан живе у Чікаґо. Батьки Блаженнішого дали своїм дітям дбайливе родинне й релігійне виховання. Народню школу Мирослав закінчив у своєму містечку Долині, а середню освіту розпочав і закінчив у Стрийській гімназії в 1925-1933 роках з відзначенням. Вже наступного року, себто в листопаді 1934 p., вписався на студії богословії до Богословської Академії у Львові, де студіював два роки філософію і один рік богословію. Після цього Слуга Божий Андрей дав йому можливість продовжувати богословські студії у відомому університеті в Інсбруці — Австрія (1937). Після двох років студій в Інсбруці Мирослав Любачівський повернувся до Львова і тут 21 вересня 1938 р. прийняв з рук Слуги Божого Андрея духовні свячення, а вже у жовтні того ж 1938 року виїхав до Інсбруку продовжувати свої студії, які продовжував до лютого 1939 р. В тому ж році переїжджає з частиною Інсбруцького Університету до Сіону-Вале в Швайцарії через гітлерівське переслідування, де продовжував студії до 1942 р. Там же Мирослав закінчив свої богословські студії докторатом, оборонивши працю на тему «Досліди над Літургією св. Василія Великого». Ця праця була надрукована в університетському місячнику «Цайтшріфт фюр Католіше Теологі». В роках 1941-42 закінчив третій рік філософії. В тому ж році також написав габілітаційну працю на тему «Егзеґетично-Патристичні досліди над Євангелією св. Івана».

В половині 1942 року о. Мирослав Любачівський переїжджає до Риму і тут продовжує свої студії в папському Біблійному Інституті, який закінчив ступенем магістра біблійних наук на основі праці «Параболі рабінацькі та Євангельські». Далі продовжував студії з філософії у Григоріянському Університеті в Римі, осягнувши ступінь магістра філософії в 1945 році.

Треба до цього додати, що це був час, коли ціла Европа була спаралізована останньою війною. Не було ще в той час великих можливостей розгортати будьякі пляни. За дозволом церковної влади о. д-р Мирослав Любачівський студіював два роки медицину в державному університеті в Римі.

Отець Мирослав Любачівський мав за собою дуже солідні університетські студії та здобув глибоке богословське знання, це повинно було йому визначити певний шлях душпастирської праці. В 1947 році о. Мирослав Любачівський виїхав до США на душпастирську працю. Першою зупинкою о. Мирослава був Стемфорд, де в роках 1947-1949 він був секретарем Українського Католицького Допомогового Комітету і рівночасно у гайскулі вчив українську мову, а в коледжі — німецьку мову. В 1948 році о. Мирослава було призначено на священика-сотрудника в Гемтремку, Міч. В листопаді 1949 року о. Мирославові було доручено зорганізувати парафію в Норт-Бренч, Міч. Після трьох місяців о. Мирослава було призначено сотрудником до Летроб, Пенсильвенія, а через три місяці перенесено о. Мирослава на сотрудника до Вілксбері — Пенсильвенія. І тут довго не затримався о. Мирослав, бо через чотири місяці йому прийшлось організувати парафію у Мілвокі, Виск., де пробув вісім місяців. З Мілвокі 25 травня 1951 р. о. Мирослав був призначений на сотрудника до Клівленду, Огайо.

В міжчасі о. Мирослав переїхав до Риму, де продовжував досліди над Євангелією св. Матея, порівнюючи жертву Христа з жертвою Старого Завіту. В час перебування на душпастирській праці у Клівленді о. д-р Мирослав Любачівський працював над трьома збірниками проповідей, які видав англійською мовою: «Проповіді на неділі й свята цілого року», «Збірка проповідей на Десять Заповідей Божих« і «Проповіді на Вірую».

1968 року о. Мирослав одержав призначення на духовника Семінарії св. Йосафата у Вашінґтоні, де також провадив курс української мови в Католицькому Університеті у Вашінгтоні. В 1971 році був призначений до Академії св. Василія для дівчат у Філядельфії, де викладав українську, німецьку й італійську мови, філософію, релігію і христологію. В 1976 році був призначений на духовника для Духовної Семінарії у Стемфорді. З повищого бачимо, що душпастирська праця о. д-ра Мирослава Любачівського не належала до легкої. Не треба бути великим знавцем, щоб не побачити, що з такою підготовкою і знанням, яке посідав о. д-р Мирослав Любачівський, він міг сповняти куди більше вагому і відповідальну працю.

У вересні 1979 року Папа Іван Павло II іменував о. д-ра Мирослава Івана Любачівського митрополитом на опорожнілу Філядельфійську Митрополію. Згодом на Надзвичайному Синоді Владика Мирослав Любачівський був обраний на коадьютора св.п. Патріярха Йосифа. Після смерти Патріярха Йосифа Львівський Крилос своєю заявою ствердив, що Владика Мирослав Любачівський згідно з нашими традиційними правами успадковує титул Патріярха. Остання номінація нашого Патріярха Мирослава Кардиналом була радісною вісткою для української спільноти.

З вищенаведеного життєвого нарису нашого Патріярха Мирослава бачимо, що він пройшов свій шлях чесно, віддано з посвятою, не змагаючись за таку чи іншу позицію, але він її все приймав, коли йому було її призначено, і сумлінно виконував. В цьому є прояви Божого Провидіння. Тепер Блаженніший Патріярх Мирослав має всі ключеві позиції продовжувати кермо нашої Церкви, як нею керував його великий попередник Патріярх Йосиф. Бажаємо від щирого серця нашому Блаженнішому Патріярхові Мирославові витривалости й успіхів у його нелегкій праці для добра нашої Церкви-Страдниці, українського народу і на славу Божу.

М. Г.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>