Вітаємо газету «Вірую» з появою сотого числа

З особливою радістю вітаємо молодіжну газету «Вірую», що з’являється заходами Українська Молодь Христові, з появою її сотого числа. Якщо взяти до уваги сучасні економічні, соціяльні та політичні обставини, то це справді небуденне досягнення. Скільки для цього треба завзятої, відданої і з посвятою праці, витривалості, щоб не розчаруватись і серед дороги не кинути розпочате вагоме діло. Це мабуть найкраще розуміють, ті, що виконують це вагоме редакторське діло. Час біжить безтримно і не визнає жадних оправдань і поява все нового числа мусть бути, бо в іншому випадку перед газетою закриваються двері до широкого читача. Це трудно здійснювати при економічній скруті й відсутності добрих і вдумливих авторів.

З приводу появи сотого числа газети «Вірую», що є здобутком гурта молодих ентузіястів, варто висловити тим піонерам цього діла, особливу вдячність за те, що мали відвагу і вклали чи мало своїх зусиль і наполегливої праці для зорганізування молодіжного пресового органу. При цій нагоді варто хоч декого назвати з тих, що причинились до появи газети «Вірую». Тут у першу чергу слід назвати Лесю Крип’якевич, Теодора Ґудзяка, Ігора Матушевського, Володимира Громика і багато інших, яких імена нам невідомі. Тут названі і багато не названих належали до тих, що рішились на той відважний крок, щоби видавати газету «Вірую», яка серед появи багатьох інших газет і журналів знайшла своє місце і здобула собі право громадянства, як молодіжна газета.

Зокрема треба підкреслити й наголосити особливість газети «Вірую», себто її зміст. Це не просто собі ще одна політично-партійна, чи тим подібного газета, але газета, яка взяла собі за ціль не легке завдання, а саме ширити Боже слово, вказувати на християнсько-моральні вартості людського життя, які на протязі довгих десятиліть були заборонені. Ні більше, ні менше газета «Вірую» взялась зорювати заборонену і тим самим занедбану довголітню цілину серед молоді, себто серед своїх ровесників. Це велике і не легке завдання, яке заслуговує на повну моральну і матеріяльну піддержку. Все ж таки слід мати на увазі, що голосити Боже слово. Божі правди не є легко тому стараймось їм допомогти.

Треба сказати, що у молодечому запалі можна багато чого розпочати, але після скорого часу, розчаруватись, невидержавши і все кинути, бо удержатись не так легко. Це не радянські часи, коли не було компетиції, не треба було клопотатись фінансовими засобами і для цього знаходились також автори, у даному випадку приходиться за всім самим доглянути і подбати, а це не так просто і не так легко. Тішимось і радіємо, що видавці і редакція «Вірую» у своїй відданій праці все це успішно поборювали і з гордістю відзначили і ще будуть відзначати появу сотого числа, що появилось у половині місяця листопада 1997 р. Вітаємо редакцію, яка переборола чи малі труднощі і всіх починателів, що їх посіяне зерно приносить сьогодні гарні плоди, а з часом ці плоди можуть бути й обильними. Бажаємо редакції газети «Вірую» на чолі з Володимиром Громиком та усім співпрацівникам багато кріпкого здоров’я, залізної витривалості, терпеливости і візії, щоб могли дальше успішно і безперебійно працювати для постійної появи молодіжної газети «Вірую». Щасти Вам Боже.

Редакція «Патріярхату»