Вітаємо Патріярха Мирослава-Івана з 80-літтям і 10-літтям патріаршого володіння

З особливою радістю вітаємо Патріярха Мирослава-Івана з його вісімдесятліттям і водночас з його десятиліттям володіння на патріяршому престолі Києво-Галицької Митрополії Помісної Української Католицької Церкви. Ці дві ювілейні події завершуються у цьому 1994 році. Перша — це ювілей вісімдесятліття з дня народження Патріярха Мирослава-Івана, яке рівно сповниться 24 червня 1994 р. і друга — ювілей десятиліття на патріяршому престолі сповниться сьомого вересня 1994р., коли 10 років тому помер Патріярх Йосиф. Блаженніший Мирослав-Іван, як обраний коадьютор на Надзвичайному Синоді у 1980 році, автоматично перебрав осиротілий патріярший престіл. Обидві події в житті Ювілята є особливо визначальними і заслуговують на окрему увагу.

Треба сподіватись, що патріярша канцелярія у княжому городі Львові заініціює і подбає, щоб ці обидві ювілейні дати Патріярха Мирослава-Івана гідно, достойно і величаво відзначити. Це особлива нагода, з приводу якої належало розказати нелегкий пройдений шлях їх Святости Патріярха Мирослава-Івана, підкреслити його досягнення, як також віднотувати труднощі й неуспіхи, бо ж життя складається не тільки з погідно соняшних, але й захмарених днів.

Незаперечним залишається факт, що історія Церкви — це історія її мирян, священиків, ієрархії, а в першу чергу історії її глави. Жива Церква — це люди, миряни, священики і владики. Тому з приводу радісного ювілею вісімдесятиліття належить говорити про Ювілята — Патріярха Мирослава-Івана. З огляду на відсутність біографічних даних з юнацьких років, трудно буде подати докладніший шлях Ювілята.

Мирослав-Іван Любачівський народився 24 червня 1914 p., саме в рік, коли розпочалась Перша світова війна. Його родинне місце — це є Долина, Львівської области. Середню освіту закінчив у Стрию. З юнацьких років, маючи гарний голос — баритон, любив спів і музику. Після матури поступив на студії богословії у Львові, які закінчив з успіхом і 21 вересня 1938 року прийняв священичі свячення, які довершив тодішній Митрополит Києво-Галицький, Блаженніший Андрей Шептицький у Львові. Отець Мирослав-Іван після свячень поглиблює свої студії поза батьківщиною. Спершу студіює у відомому католицькому університеті в Іннсбруку, а згодом у Римі. Вибух Другої світової війни о. Мирослава-Івана застав поза межами України. Воєнний період о. Мирослав-Іван, не маючи можливости повернутись на батьківщину, дальше поглиблював свої богословські студії у Римі, які закінчив докторатом з богословії. Наш Ювілят мав усі дані займатись науковою працею, але, на жаль, до цього питання не було належного зрозуміння. Тому наша Церква є вбогою на богословські наукові праці.

В повоєнні роки в Західній Европі в той час перебували тисячі українців, які залишили батьківщину перед більшовицькими окупантами України. Велись заходи у напрямі переселення втікачів до позаокеанських країн, зокрема до США, Австралії і Канади. Треба було ці терени забезпечити і душпастирською опікою. В такому пляні о. Мирослав-Іван Любачівський у 1947 році переїжджає з Риму до США — Стемфорду, до Української Католицької Семінарії у Стемфорді, де стає учителем. Як звичайно, священики дуже часто не залишаються на тому самому місці, але все їх переносять на інші місця — парафії. Так о. Мирослав Любачівський стає сотрудником пароха у Гемтремку, штаті Мічіген, а згодом у Вілкс Бері — Пенсильванії, Мілвокі — Вісконсин, Клівленд — Огайо, Факс-Чейс біля Філадельфії і знову Стемфорд, у яких виконував різні функції сотрудника, духовного опікуна, викладача-професора. Отець Мирослав виконував свої обов’язки дуже уважливо, солідно і з посвятою.

Слід підкреслити, що о. Мирослав-Іван Любачівський був справді дуже відданий своєму душпастирському покликанню. Мабуть не виявляв своїх амбіцій зайняти почесні чи високі пости у нашій Церкві. Можна радше говорити про його особливу добросердечність і скромність. Мабуть номінація о. Мирослава-Івана Любачівського на митрополита Філядельфійської Митрополії була Божим Провидінням. Проголошення, яке сталось 21 вересня 1979 p., що о першій годині дня подало Ватиканське радіо, було великою несподіванкою, це сталось дуже нефортунно, без відома Паріярха Йосифа, напередодні українських святкувань у Римі. З приводу такого поступування зі сторони зорганізованого мирянського руху були зроблені різні протести до ватиканських чинників, не проти номіната, а проти такого поступування Ватикану. Свячення номіната Мирослава-Івана на митрополита відбулись не у Філадельфії, щоб оминути непередбачені несподіванки, але у Сикстинській каплиці, у Ватикані, які довершили Папа Іван-Павло II, Патріярх Йосиф і Митрополит Максим Германюк. Нововисвячений Митрополит Мирослав не довго сидів на митрополичому престолі у Філадельфії. 24 березня 1980 року відбувся скликаний Папою Іваном-Павлом II у порозумінні з Патріярхом Йосифом, у Секстинській каплиці, у Ватикані, Надзвичайний Синод Українських Владик, на якому обрано Митрополита Мирослава-Івана на коадьютора для Блаженнішого Йосифа. За короткий час свого митрополитства Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський узаконив патріярші парафії у Вашінгтоні і Філядельфії св. Михаїла. Дуже скоро йому прийшлось покидати Філядельфію і поселитись у патріяршому дворі у Римі при церкві свв. Сергія і Вакха.

Цей стрімкий перехід з найнижчих щаблів душпастирської праці в Українській Католицькій Церкві до найвищого щабля — коадьютора, а згодом наслідника Патріярха Йосифа можна назвати справді Божим Провидінням. З перспективи часу можна сказати, що це були трудні роки утвердження Блаженнішого Мирослава-Івана. Мирянський зорганізований рух найбільше турбувало те, що у перші й пізніші роки свого високого становища у Римі Блаженніший Мирослав-Іван не став дійсним переємником дій і чину св. п. Патріярха Йосифа. Блаженніший Мирослав старався ввесь час держатись легальної точки зору Ватикану.

Після смерти Патріярха Йосифа, 7 вересня 1984 p., Блаженніший Мирослав-Іван автоматично став головою УКЦеркви. Провідні діячі мирянського руху, на чолі з сьогодні покійним д-ром Богданом Лончиною, їдучи на похорон Патріярха Йосифа до Риму, однодушно рішили, що з хвилиною смерти Патріярха Йосифа нашим Патріярхом є Мирослав-Іван Любачівський, і так будемо до нього звертатись, так будемо його величати і будемо давати йому нашу моральну і матеріальну допомогу. Таке саме було становище Крилосу на чолі з тайно висвяченим Владикою Іваном Хомою. Похорон­ними відправами св. п. Патріярха Йосифа займався Крилос, які проведено достойно, гідно, з усіма почестями. Крилос виявив себе на висоті, але згодом з різних менше і більше оправданих причин перестав бути тим допоміжним тілом для Патріярха Мирослава-Івана.

З того часу, коли Патріярх Мирослав-Іван перебрав у свої руки керму нашої УКЦеркви, досьогодні проминає десять років. Слід відмітити, що Блаженніший Мирослав-Іван прийшов на Києво-Галицький престіл після двох велетнів нашої Помісної УКЦеркви, Митрополита Слуги Божого Андрея і Патріярха Йосифа. Час, в якому довелось діяти Патріярхові Мирославові-Іванові, був особливо складний і блиснути після таких великих двох своїх попередників не було легко. Робив, що було в його силах. Неодноразово просив у Папи Івана-Павла II, щоб визнав Патріярхат нашої УКЦеркви. На жаль, Блаженніший Мирослав-Іван сам цього титулу собі не присвоїв і тим самим не вживав, незалежно від того, що мирянський рух неодноразово просив, щоб продовжував започатковане Патріярхом Йосифом. На жаль, під тим оглядом Блаженніший не пішов за покликом народу, як говориться «вокс популі, вокс деї», себто воля народу, воля Божа. Не зробив цього,будучи в Римі, як також не зробив після переїзду в Україну.

Треба відмітити, що під кермою Патріярха Мирослава-Івана наша Помісна УКЦерква, у деяких випадках, а в першу чергу у Вічному Місті Римі, гідно, достойно і величаво відзначила тисячоріччя хрещення Руси-України. Це справді були унікально-неповторні святкування. Ці святкування небуденної події — хрещення Руси-України відбулись у Польщі — Ченстохові. Це були справді радісні й незабутні події в історії нашої Церкви. Так Блаженніший Мирослав ставив поволі тверді кроки, як глава нашої УКЦеркви.

Тріюмфальним був приїзд з Риму Патріярха Мирослава-Івана до Львова в суботу, перед Вербною неділею, де тисячі, тисячі вірних його вітали. Вітав його собор св. Юра у Львові. Це були перші кроки Блаженнішого Мирослава-Івана на рідних землях. Патріярх Мирослав у Львові відзначив три роки свого побуту в Україні. Можна тільки жалувати, що за цих не легких три роки не поширив свого впливу на Київ і цілу Україну, не покликавши там до життя українські єпископства, і не відновив старої — історичної Києво-Галицької Митрополії. Для цього не треба шукати дозволу, бо це наше, і виключно наше, законне і природне право бути господарем на своїй землі, якщо хтось говорить протилежне — говорить неправду.

Патріярх Мирослав-Іван провів Синоди нашої Церкви. Богу дякувати, йому вдалось об’єднати всіх владик і спільно співпрацювати. У своїй праці підходив до всіх питань, як також до діялогу з нашими українськими православними Церквами з великим зрозумінням і добросердечною настановою. Ні більше, ні менше Патріярх Мирослав у своє вісімдесятліття і десятиліття свого патріяршого владицтва провів успішно вагому працю для добра нашої УКЦеркви. З нагоди цих двох радісних ювілеїв бажаємо їх Святості Патріярхові Мирославові-Іванові у першу чергу багато кріпкого здоров’я, щедрих Божих ласк та успіхів у не легкій праці для добра українського народу, УКЦеркви й на славу Божу. На многі літа Патріярхові Мирославові-Іванові!

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>