Владика Іван Мартиняк з Польщі відвідав НТШ у Нью-Йорку

Владика Іван Мартиняк, перебуваючи на терені США, при тій нагоді у місяці вересні відвідав Наукове Товариство ім. Шевченка в Нью-Йорку. Владика загостив до НТШ у асисті якщо не помиляємось, канцлера о. Мирона Михайлишина, пароха з Кракова. До речі, тут варто натякнути, що з Владикою Мартиняком автор цих рядків уперше зустрівся на рідній землі у Львові, під час повороту Патріярха Мирослава-Івана до собору св. Юра.

Це сталось 1 квітня 1991 р. перед будинком обласної Ради, де в той час відбувалась пресова конференція з Патріярхом Мирославом-Іваном. Надійшли двох отців, з яких я з радістю привітав мого давнього й доброго приятеля о. Мирона Михайлишина. З радости ми обнялись і привітались. Після цього о. Мирон мені представляє: «Це Преосвященний Владика Іван Мартиняк». Справді це була приємна зустріч. Ми обмінялись кількома думками, але це все було у поспіху і не було можливости на довшу розмову. Встиг Владиці Мартинякові висловити своє співчуття з приводу тих болючих подій, що відбувались довкола церкви св. Івана Хрестителя у Перемишлі. Владика Іван сумно кивнув головою і сказав: «Приїжджайте до Перемишля на наше свято». Подякував за запрошення і вибачився, що не зможу бути, бо час не дозволяє. Владика Іван Мартиняк долучився до різних владик, що були в конференційній залі та по щирості обмінялись різними новинами з нашого церковного життя.

Ось після драматичної інсталяції Владики Івана Мартиняка на Перемишльського Епарха у місяці серпні Владика приїхав на відвідини до США і тут, полагоджуючи багато різних справ, Владика Мартиняк затримався десь до місяця жовтня. При цій нагоді, завдяки о. Миронові Михайлишинові, Владика Іван Мартиняк відвідав Наукове Товариство ім. Шевченка і при цьому редактора журнала «Патріярхат» Миколу Галіва. Це справді була приємна і незабутня зустріч. Хоч як Владика Мартиняк був у поспіху, але оглянув приміщення НТШ — конференційні залі і багату бібліотеку, не відмовився випити разом з працівниками чашку кави та обмінятись думками.

«Преосвященніший Владико, чи Ви читали в журналі «Патріярхат» розповідь о. Зенона Злочовського про Вас, чи все було на місці?»

«Так, читав цю статтю і читаю «Патріярхат». У статті о. Злочовського, йому належить моя дяка, все було правдиво написано за виїмком одного, а саме — мене не святив митрополит Степан Сулик, але Патріярх Мирослав-Іван».

«Знаємо, Владико, що Ви мали чималі труднощі з інсталяцією Вас на Перемишльського Епарха у Перемишлі, але, Богу дякувати, все закінчилось добре і вкінці Ви одержали на власність польський костел».

Владика Мартиняк відповів з певною дозою жалю:

«Нашу церкву не віддали, дали на власність польський костел, але чи це все. Де ж я маю жити? Єпископську палату у Перемишлі, яка безспірно була власністю нашої Української Католицької Церкви, так само будинки богословської семінарії у Перемишлі не віддають. Отже, як маю провадити працю, як владика? Ми нічого в нікого не просимо, але чому нам не повертають нашого? Уявіть собі, що коли б не мешкання о. Майковича, то я не мав би де переспати. Ми разом живемо».

«Владико, дивно, що такий факт має місце у католицькій Польщі, але маю переконання, що польський клер на чолі з Примасом Польщі кардиналом Юзефом Ґлемпом, польська інтелігенція й урядові кола поставились прихильно до нашого становища у Перемишлі?»

«В загальному можна сказати, що так, а зокрема, коли ж ідеться про кардинала Ю. Ґлемпа, єпископів і, очевидно, включно з єп. Токарчуком, але на цьому місці бажаю підкреслити і наголосити з повною відповідальністю, що поляки у Перемишлі у подавляючій більшості є скрайньо негативно і навіть шовіністично наставлені проти УКЦеркви і в загальному проти українців. Під тим оглядом не маю найменшого сумніву. Бажаю також підкреслити, що я ніколи не був й не е негативно наставлений до поляків, але відчуваю великий жаль, бо супроти мене особисто і Української Католицької Церкви у Польщі, яку я очолюю, діється велика кривда. Коли взяти до уваги, що Польща є християнською і до того супер-католицькою, то стає ще болючіше, бо відношення до нашої УКЦеркви далеке від християнського.

«Уявіть собі, в Україні полякам віддали цілу низку костелів, навіть у місцях, де є тільки кілька їх вірних, а наша УКЦерква у Польщі одержала одну церкву, властиво церкву не віддали, а в заміну дали костел і то без єпископської палати і богословської семінарії. Отже, яка тут може бути справедливість. До речі, у Перемишлі ми маємо 30 наших споруд, які повинні бути повернені», — сказав Владика Іван Мартиняк.

«Владико, але все ж таки польська ієрархія покарала Отців-Кармелітів за їх нехристиянську, неетичну і негуманну поставу супроти УКЦеркви, прогнавши їх з Перемишля і церкви св. Івана Хрестителя».

«Так, це правда, але не вся правда. Те, що Отців-Кармелітів були прогнали, це була кара за непослух Папі Іванові-Павлові ІІ. Покута тривала недовго і понад всякі сподівання, бо Отці-Кармеліти повернулись до колишньої нашої катедри св. Івана Хрестителя і то ще з парадою», — сказав Владика Мартиняк.

Владика Мартиняк говорив це з великим болем і журбою за дальшу долю нашої УКЦеркви у Польщі:

«Здається, цього всього не відчуває польська спільнота, а це шкода. Але під тим оглядом повинні мати більше відчуття і справедливосте не тільки польський клер із своїми єпископами і Примасом Польщі Кардиналом Ю. Ґлемпом, але і сучасний польський уряд на чолі з президентом Лехом Валенсою».

«Майже всі сьогодні засуджують добу Сталіна, Брежнєва і в загальному комунізм, які привели до повної деградації Східньої Европи. Це з одної сторони, а з другої, дехто користає з їх спадщини. Тут маємо на увазі власність Української Католицької Церкви, яка була пограбована комуністичною системою, а коли ця система провалилась, чомусь не повертають їм тієї привласненої власности. На жаль, у більшості це вже сьогодні держать ті, що кажуть, що вони є Христові послідовники, що зберігають Божі Заповіді, і другим це говорять, але привласненої власности не повертають. Виглядає, що для них слова — заподіяну кривду направити, украдене чи привласнене, не своє, повернути, — не відноситься. Так є з Російською Православною, Українською Православною, Українською Автокефальною Православною Церквами в Україні і, на жаль, так є сьогодні в сучасній Польській Римо-католицькій Церкві та християнській польській державі».

«Вже не будемо говорити про перемишльську катедру св. Івана Хрестителя, до якої висунули претенсії Отці-Кармеліти, які повинні завдячувати нашій Церкві, бо коли б УКЦерква її не взяла, за яку вона заплатила, то ця споруда, яка була опущена, то сьогодні по ній не залишилось би жодного знаку. Але чому не віддають нашої церкви св. Норберта у Кракові, у якій засіли Отці-Селятини? Як це можливе, що наші вірні моляться по чужих церквах, але їх власної їм не повертають. До речі, і це вже не держать і не вирішують комуністи, але ж таки християни, польські католики. Чи не варто було б нашим братам по хресті, польським католикам на чолі з Примасом Польщі кардиналом Ю. Ґлемпом над цим застановитись і повернути УКЦеркві її історичні церкви. Цього вимагає не тільки християнська, але загально гуманна справедливість. Не повинен би цього не бачити і не чути Святіший Отець Папа Іван-Павло II і вказати своїм братам по хресті і крові, щоб вони привласнене повернули їх власникам, бо ці власники не зникли, вони є і цього домагаються. Якщо поляки могли спромогтись супроти жидів, віддаючи їм божниці, то могли б також виявити більше зрозуміння до своїх історичних сусідів українців».

Це тільки кілька думок на марґінесі зустрічі з Владикою Іваном Мартиняком і його канцлером о. Мироном Михайлишиним. На жаль, наша зустріч з Владикою скоро проминула. Владика Мартиняк попрощався своїм владичим благословенням.

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web