Владика Іван Мартиняк

Дивні є Божі дороги, якими Він покликує людей на свою службу. Такою незвичайною дорогою Він покликав до єпископства нашого тепер наймолодшого Владику Івана Мартиняка.

На зустрічі з редактором «Патріярхату» Миколою Галівим і адміністратором д-ром Володимиром Пушкарем я їм оповів життєпис Владики, а вони мене попросили написати цей життєпис, щоб його помістити в «Патріярхаті», що я дуже радо роблю.

Іван Мартиняк народився 20 червня 1939 р. у невеликому селі Спас, що належить до парафії Тершів, повіт Турка, середньо-північна Бойківщина, тоді Перемишльська Епархія. Тепер її частина, що на ній знаходиться турчанський повіт, прилучена до Львівської Архиепархії. В парафіяльній церкві свв. Безкорисних Косми і Дам’яна був охрещений і миропомазаний.

Його батько, українець-католик, загинув у Радянській Армії в 1941 р.

Мати — чешка латинського обряду, переїхала з малими синами, 8-річним Васильком і 6-річним Іванком репатрійована 1945 р. до Польщі на Шлеськ. Записала дітей латинниками.

Іванко здобув середню освіту. Відізвалось у ньому священиче покликання. Застукав до дверей Латинської Духовної Семінарії у Вроцлаві (Бреслав). Прийняли.

Скінчив студії із ступенем магістра богословії.

В 1964 р. прийняв священиче свячення. Почав викладати в Духовній Семінарії апологетику.

Під час вакацій 1966 р. на 27-му році життя, будучи два роки священиком, поїхав до рідного села Спаса, щоб відвідати свою родину. Тут його двоюрідні брати і сестри показали йому парафіяльну церкву свв. Косми і Дам’яна, кажучи: «Іванку, це є церква, що ти в ній хрестився. Ти є такий самий, як ми».

Не вміючи ні слова по-українському та дійшовши до свідомости, що він українець-католик, взявся о. Іван з молодечим підйомом до вивчення нашого обряду й української мови.

Початки науки обряду дав йому мій попередник о. д-р Теодор Савка, а я її докінчив.

Постало питання, чи він може в нашому обряді служити. Я про це спитав о. мітрата Василя Гриника, нашого церковного настоятеля, тодішнього головного заступника Примаса Стефана Вишинського.

Кардинал Вишинський відсилав усі справи, за винятком особистих, зв’язані з Українською Католицькою Церквою в Польщі, о. мітратові Гриникові. Як якусь особисту справу залагоджував, питав свого головного заступника про опінію і після неї постановляв.

О. мітрат звернувся в справі служіння о. Івана до Патріярха Йосифа. Патріярх відповів, що усі священики, що походять з мішаних подруж, яких батьки є українці-католики, можуть без перешкод в нашому обряді служити.

Отець Іван Мартиняк почав мені помагати в українській католицькій душпастирській станиці в костьолі св. Хреста у Вроцлаві. Сповідав і служив Св. Літургію. Робив це в міру можливости, бо був сотрудником у вроцлавському катедральному соборі св. Івана Хрестителя. Головним його заняттям був щоденний дижур у сповідальні.

Покищо о. Мартиняк служив Св. Літургії для поручених моїй опіці вірних, під час яких я виголошував проповіді. Згодом о. Мартиняк служив Св. Літургії і проповідував. Спершу в душпастирських станицях в околицях Вроцлава, а відтак у Вроцлаві.

Спершу проповіді писав їх по-польському, а автор цих рядків перекладав їх на українську мову. Опісля писав їх по-українському, а я їх поправляв. Ці поправки були вже незначні, як ось поставити прикметник після іменника.

Згодом о. так опанував українську мову, що витворив свій питомий стиль. Говорив: «Батьки Собору постановили ось так».

Вроцлавський Митрополит Болєслав Комінек запитав о. Мартиняка, що він робить в костьолі св. Христа? О. Мартиняк відповів, що сповідає. «А свята Літургія?». Запитаний : «Часом служу».

На 15 січня 1970 р. о. мґр Іван Мартиняк має покликання до примаса Кардинала Стефана Вишинського на послухання. Коли покликаний прийшов, похвалив Христа, примас відповів.

Кардинал Вишинський мав за звичку, що як покликав когось на послухання, то по виміні двох чи трьох речень витворював безпосередній настрій. З ним було легко говорити. Питає Примас о. Івана: «Доміне сціс не сюр веністі?» — «Чи знаєш, чого ти прийшов?» — «Несціо» — «Не знаю», — відповідає запитаний. Дальшу розмову веде примас по-польському. Питає о. Івана, до якого обряду належить. «До греко-католицького», — відповідає о. Мартиняк. Кардинал пояснює церковний закон і заявляє, що прийняття св. Тайни в чужому обряді не спричинює переходу на нього і продовжує питання, в якому обряді о. Мартиняк хоче служити. Запитаний заявляє, що його обов’язком є обслуговувати своїх земляків у їхньому обряді.

Примас обіцяє дати о. Іванові «індульт біритуалізму» — дозвіл служіння в двох обрядах, що й дав на письмі. Отець Мартиняк заявляє: «Еміненціє, я є двічі миропомазаний». «То ж на вас зійшло багато сили Св. Духа», — сказав Кардинал.

Польські каноністи із Вроцлава вигадали причину, що о. Мартиняк може зберігати свій обряд тільки особисто. Як прийнятий на студії до архиепархії латинського обряду і у ній висвячений, мусить служити тільки в латинському обряді.

Заноситься на територіяльну міжепархіяльну зміну. Північна частина Вроцлавської Архиепархії має бути прилучена до Ґожівської Епархії. Архиепархіяльна влада переносить о. Мартиняка до повітового міста Ґлоґів на сотрудника. Так він опинився в Ґожівській Епархії. Побув у Ґлогові рік чи два, та Ґожівський Епарх Вільгельм Плюта переніс його до Гожева на катедрального сотрудника. Отець Мартиняк дуже успішно душпастирює як добрий проповідник, сповідник, катехит.

Виринає конечна потреба звільнити його з обов’язків катедрального сотрудника, щоб відтяжити наших українських католицьких душпастирів. В такій ситуації душпастирського відтяження був і автор цих рядків.

Впродовж п’яти з половиною місяців я обслуговував сім станиць: Вроцлав, Змигород, Ополє, Нису, Познань, Лігницю, Модлу, а восьму Ґлівіце ставив на ноги, а по її установленні впродовж півтора місяця вісім станиць.

Примас просить єпископа Плюту, щоб звільнив о. Мартиняка з душпастирських обов’язків у Ґожівській Епархії, і міг о. Іван відтяжити українських католицьких душпастирів.

«Єпископ відмовив», — відповідає. Кардинал Вишинський просить вдруге. Єпископ знову відмовно відповів.

Примас пише третього листа ось такого змісту: «На підставі окремих повновластей, уділених мені Апостольським Престолом, категорично жадаю звільнення о. мгра Івана Мартиняка з душпастирських обов’язків у Ґожівській Епархії, щоб він міг віддатись душпастирству серед українців-католиків».

Єпископ послухав і висловився: «А я не знав, що примас є такий енергійний».

Отець Іван Мартиняк перебрав українську католицьку станицю в Лігниці з дочерною Модла, а другу дочерну Зам’єніце поставив на ноги. Незабаром о. Мартиняк став деканом та 22 грудня 1981 р. головним заступником Примаса Юзефа Ґлемпа для українців-католиків на південну частину Польщі. 27 липня 1989 р. іменований Апостольсь­ким Престолом єпископом-помічником ординарія українців-католиків у Польщі Примаса Юзефа Ґлемпа. Негайно став висвячений митрополитом Стефаном Суликом з Філядельфії у єпископи в Ченстохові — Польща. В січні 1991 р. Святіший Отець Іван-Павло II іменував Преосвященного Івана Мартиняка Перемишльським українським католицьким єпископом.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>