Владики України домагаються визнання патріархату Української Католицької Церкви

Поміж подіями і досягненнями у прямуванні до незалежности українського народу найважнішою є радісна подія проголошення суверенности України, яка збігається із 15-літтям патріярхату Української Католицької Церкви.

В цьому ювілейному році відбулась історична зустріч владик з України та із різних континентів нашого поселення. Оце вперше владики України, які перенесли так багато терпінь і знущань на рідній землі, мали можливість приїхати до Риму, де також відбулась їхня перша зустріч з Папою Іваном-Павлом II. Дуже важливою була їх участь у надзвичайному Синоді, під час якого всі Владики мали можливість спільно обговорити найбільш пекучі справи нашої церковної дійсности.

Оце приходить на думку інший Синод, який був каменноугольним у прямуванні Української Католицької Церкви до єдности в патріярхаті всіх її віток із матірною, жорстоко переслідуваною, Церквою України. Це був четвертий Архиєпископський Синод, який відбувся в днях 29 вересня до 4 жовтня 1969 ‘ року в приміщенні Українського Католицького Університету після торжественного посвячення собору Святої Софії у Римі.

У висліді усильних прохань відданих нашій Церкві владик, священиків і мирян, без огляду на величезні перешкоди, головно політичного характеру, в 1975 святому році Ісповідник Віри Блаженніший Йосиф прийняв титул патріярха. Величаві святкування в Римі були виявом загальної радости, сповненої надією на скоре визнання цієї так дуже важливої для нашої Церкви патріяршої гідности. Тоді знаменна промова відданого Владики Івана Прашка віддзеркалювала всю дійсність.

А втім, вже після історичного звернення Блаженнішого 11 жовтня 1963 р. до учасників Другого Ватиканського Собору й прохання піднести Українську Католицьку Церкву до гідности патріярхату італійська преса писала про нього як про Патріярха. Перед його мучеництвом клонили голови різні церковні і світські достойники, хоч про свої страждання Патріярх Йосиф не говорив. Не про себе думав, але про нашу переслідувану Церкву і про многостраждальний нарід, що його не хотів Блаженніший залишати, але врешті мусів скоритись бажанню Папи Івана ХХІІІ і 9 лютого 1963 року прибув до Риму з висланим до нього кардиналом Віллебрандсом.

Пройшли довгі роки, і тепер з відродженням Української Греко-католицької Церкви наспіла з України велика поміч у відношенні до старань за визнання патріярхату нашої Церкви. Для них в Україні — це справа великої ваги, це справа ясна, справа свята. Цим патріяршим титулом в Україні дорожать, знаючи його важливість для дальшого розвитку рідної прабатьківської Церкви та її престижу. Щоб бува той титул не призабувся і не пропав, уживає його Блаженніший Архиєпископ Містоблюститель Галицької Митрополії Володимир Стернюк не тільки у відношенні до Патріярха Йосифа, але також до його наслідника. Згідно із Патріяршим Завіщанням йдуть його слідами інші владики, священики та миряни, які так дуже бажають дочекатись у недалекому майбутньому визнання тої патріяршої гідности нашої Церкви.

Приїхавши до Риму, владики з України звертались у цій важливій справі із проханням до папи в надії на скоре й позитивне її полагодження.

У Римі владики застали все те, що на протязі 21-річного перебування там і постійної праці придбав для нашої Церкви Патріярх Йосиф: собор Святої Софії, Український Католицький Університет з бібліотекою та архівом, храм Жировицької Богоматері із приналежними забудуваннями, в яких є музей та приміщення для владик, священиків і паломників, а також манастир для отців-Студитів у Кастель-Ґандольфо. Ця діяльність Патріярха Йосифа проходила рівнобіжно із його постійними стараннями помагати нашій Церкві в Україні та розбудовувати й зміцнювати єдність усіх розкинених гілок нашої Церкви у вільних країнах світу. У зв’язку з тим відбув Патріярх Йосиф кілька довгих гльобальних архипастирських подорожей, і на кожному континенті вітали його як Патріярха. При цій нагоді відбув теж Блаженніший ряд зустрічей із головами різних держав. Старався він також інформувати світову пресу про жорстокі переслідування в Україні та апелював до сумління церковних достойників і сильних світу цього про поміч.

Понад усе домінували постійні старання відносно конечности визнання патріярхату нашої Церкви, яка за вірність Апостольській Столиці принесла в жертву «гори трупів і ріки крови». Цей вислів Патріярха Йосифа відбився широким відлунням у світовій пресі. Про важливість патріярхату для нашої Церкви і старання про його визнання написав також Патріярх Йосиф у своєму Завіщанні, яке, за словами о. Веренфріда ван-Страатена, повинно бути часто прочитуване й передумуване не тільки владиками, але також священиками й мирянами.

Тепер, під час свого побуту в Римі, владики з України напевно з вдячністю згадували Патріярха Йосифа за всі його старання й невсипущу працю і за все те, що він для нашої Церкви придбав, створивши там важний український центр, що його ми називаємо Українським Римом.

Відвідуючи музей у патріяршому дворі, де також зберігається сибірський одяг Патріярха Йосифа та інші пам’ятки із часів страждання його, владики напевно були вдячні Блаженнішому за те, що могли перебувати у врятованому і відновленому ним патріяршому дворі та молитись у храмі Жировицької Богоматері.

Архиєпископ Володимир Стернюк вже 24 червня 1990 p., під час проповіді у соборі Святої Софії у Римі, підніс знову справу важливости визнання патріярхату нашої Церкви для збереження єдности між вірними, священиками й владиками. У промові до папи 25 червня він звернувся із проханням визнати патріярхат УКЦеркви, а за його прикладом пішов єп. Василик та інші. Дійсно потрібно відмітити з радістю, що в Україні діяльність оборонців нашої Церкви проходить по лінії Завіщання Патріярха Йосифа. Визнання патріярхату щиро бажають духовні особи із своїм проводом, а також миряни, для яких ця справа є дуже важною. Зрілість народу, за якою так дуже тужив Патріярх Йосиф, об’явилась саме у многостраждальній Україні.

Вже шість років проминуло від часу відходу Патріярха Йосифа у Господню Вічність, але залишились діла, які свідчать про велич його, включно із Патріяршим Завіщанням, яке є дороговказом для нас і для майбутніх поколінь.

Дарія Кузик

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>