Вимінні листи Ватикан-Москва вимагають нашої застанови

Виміна листами московського патріярха Пімена з Папою Іваном Павлом II сколихнула й до болю вразила всю українську спільноту. Ця подія заставляє до призадуми не тільки мирянські, але також церковні кола. Особливо потрібно ближче проаналізувати лист патр. Пімена, який виступив проти Деклярації Синоду українських владик. Оце «Торжественне осудження т. зв. «Львівського собору» із 1946 року було причиною різних потягнень як московського уряду, так і залежної від нього московської патріярхії.

Синод У КЦеркви закінчився 2 грудня 1980 року, а вже в днях 15-17 грудня гостював в Римі та мав розмови з Папою, кард. Рубіном та іншими церковними достойниками Апостольської Столиці митр. Ювеналій, який, в поворотній дорозі з Єрусалиму до Москви «вступив» до Риму. Як все те звучить невинно і Богоугодно для необзнайомленого читача.

22 грудня 1980 р. патр. Пімен написав до Папи листа, в кінці якого для всякої певности підказує «розв’язку», сугеруючи, що без затвердження Папи Деклярація Синоду Української Католицької Церкви не має юридичної і канонічної сили. Отже, він просить Папу «без проволоки поробити теж заходи, які не тільки не дали б сили цій деклярації, але й сповістити обом Церквам про те, що Ваша Святість не благословляєте і не одобрюєте обраний українськими католицькими єпископами шлях відносин між Церквами сьогодні».

До тої вимоги Пімена у Ватикані поставились з великою увагою і у висліді повідомлено «нунціятури в країнах, де існують громади українців католиків про те, що ці тексти не були одобрені й тим самим позбавлені будь-якого офіційного характеру» Рівночасно була поставлена вимога не публікувати і не розповсюджувати цих документів. Ні один орган Святішого Престолу не згадав про це . А ми в своїй наївності думали, що цензура преси існує тільки в Радянському Союзі та в інших тоталітарних країнах.

Аж дивно, як це легко все вдається зробити московському патріярхові; ось тільки вишле свойого представника до Апостольської Столиці або напише листа — і вже оборонна акція владик Української Католицької Церкви спаралізована. А саме єдність із Апостольською Столицею обороняли українські владики, єдність, за яку мученичою смертю згинули єпископи і сотні тисяч вірних та священиків України. Переслідування продовжуються, і за вірність Апостольській Столиці ще й далі арештовують та висилають до сибірських концентраків як звичайних людей, так і священиків; трапляються також звірські вбивства, організовані владою.

Але протестувати проти цього не можна, бо, як написав у свойому листі до Папи патріярх Пімен, це «створює настільки небезпечне напруження у взаєминах між Римо-католицькою і Російською Православною Церквами, яке можна назвати не інакше, як трагічним за тими руїнними наслідками, що їх воно може внести у взаємини обох наших братніх Церков. Зміст і дух деклярації чужі запанованому поміж нами духові екуменічного братерства і навіть більше — роблять спробу переглянути і порушити сучасну структуру Російської Православної Церкви».

В цьому реченні вже ясно: патр. Пімен проговорився, що оті екуменічні взаємини і зближення між Ватиканом та московською Церквою було зроблене коштом існування Української Католицької Церкви. Йдеться про те, щоб якось злеґалізувати насильне «возз’єднання», здобуте при співпраці НКВД жахливими переслідуваннями. Йдеться про те, щоб Українська Католицька Церква була підпорядкована московському патріярхові, зглядно щоб її взагалі не було, а щоб існувала тільки Московська Православна Церква. В іншому випадку буде «порушена сучасна структура Російської Православної Церкви».

Це збігається також тісно із політичними цілями Москви, щоб був «єдиний російський народ».

Тому протягом літ йшов натиск на Ватикан, щоб також гілки УКЦеркви у вільному світі якось спаралізувати і не допустити до єдности в Патріярхаті, бо легше буде її, поділену на удільні князівства, якось втопити в римо-католицьких Церквах різних народів. У висліді були заборони відбувати Синоди УКЦ, а також переводилися уневажнювання вже відбутих; були всякі інші прикрості й моральні знущання, що про них писали журнали «Мирянин», «Патріярхат» та інші публікації.

Був також досить частий контакт із московськими чинниками як через висланників московської патріярхії, так і через тих, що перебувають в «Руссікум» в Римі. Вже в 1963 році вдалось присутнім на Ватиканському Соборі II представникам московської патріярхії не допустити до створення партіярхату УКЦеркви. Акцію цю дуже зручно переведено тоді при помочі трьох наших владик-Василіян. Це, зрешою, справи відомі й про них вже багато написано. Зміст листа патр. Пімена тільки підтвердив факти про всі ті нехристиянські діла.

Очевидно, що є ще багато дечого, нам зовсім покищо невідомого, хоч наслідки різних потягнень і домовлень ми ще й далі боляче відчуваємо.

Патріярх Пімен написав також, що він «твердо переконаний, що Римо-католицька і Православна Церкви можуть кожна окремо і разом зробити багато для закріплення миру у взаєминах між народами і державами». Хіба наївні можуть в це повірити. Сучасні події є доказом, що московська Православна Церква робить дуже багато, щоб легалізувати поневолення різних народів московським атеїстичним урядом, промощуючи його політику на форумах різних світових церковних організацій. Багато в тому напрямку робить вона також використовуючи взаємини із Ватиканом. А в міжчасі мільйони найкращих синів і дочок поневолених Москвою народів згинули по тюрмах і концентраційних таборах. Але про цей голокост патр. Пімен не говорить. Мовчить також про криваве підкорення різних народів в минулому, мовчить і про напад на Афганістан та жорстоке винищування того волелюбного народу. Це, видно, належить до отого «закріплювання миру у взаєминах між народами і державами».

Миряни боронили прав УКЦеркви на існування всіми доступними їм засобами, боронили також священики і деякі владики. Але ця оборонна боротьба не була й не є легкою, бо ж Москва диспонує кадрами вишколених агентів навіть у священичих рясах, які вспіли просунутись на різні впливові позиції. їх робота була така успішна, що менше свідомі члени УЦКЦеркви, включно із духовниками на різних щаблях ієрархічної драбини також виступали проти існуючого патріярхату, проти Ісповідника Віри їх Святости Патріярха Йосифа і проти єдности всіх віток нашої Церкви із Церквою мучеників в Україні. Постійно звідкись йшла шептана пропаганда і появлялись друковані матеріяли, які дезорієнтували багатьох, наставляючи їх негативно до старань за визнання існуючого патріярхату УКЦеркви. На особливу увагу заслуговує негативне ставлення різних монаших чинів, які повинуються «приказам із гори», навіть коли це йде на шкоду рідної Церкви. Ясно, хто із цього користає!!! Одиноким Чином, вповні відданим Українській Католицькій Церкві та її Патріярхові є оо. Студити.

У зв’язку із вищеназваним листом московського Патріярха Пімена слід застановитись нашим духовним і світським провідникам, а також Президії СКВУ над дальшими акціями, бо це не тільки наступ на УКЦеркву — це також наступ на український поневолений нарід, що його московські окупанти плянують при помочі московської Церкви, зрусифікувавши, проковтнути, щоб був тільки отой «єдиний російський народ». В дещо інший спосіб, іншими методами йде також посилений наступ на Українську Православну Церкву в країнах вільного світу. Отже, спільними силами потрібно обороняти наші Українські Церкви перед ворожими затіями, поки ще не запізно. Цього очікують від нас переслідувані за віру Христову нескорені християни України.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>