Вимога часу

У Канаді й у ЗСА кружляють неофіційні вістки, що Ватикан, а точніше Апостольський Престол, знову зайняв негативне становище відносно Помісної Української Католицької Церкви. Йде мова про заперечення історичних прав Отця Йосифа. Спершу хочемо пригадати, що згідно з Декретом про Східні Католицькі Церкви (рішення 10) Блаженніший Отець Йосиф має патріярші права «над усіми єпископами», не виключаючи митрополитів, над духовенством і мирянами своєї території чи свойого обряду, згідно з приписами права…» (рішення 7). Окремі права і привілеї має їх Блаженство Патріярх Отець Йосиф, як Голова Української Католицької Церкви, як Київсько-Галицький Митрополит, силою Берестейської Унії, які мають бути привернені по думці старинних традицій кожної Церкви» (рішення 9). Ось такі суттєві постанови Декрету про Східні Католицькі Церкви, які були прийняті та схвалені 2.032 Отцями Вселенського Собору Ватиканського ІІ-го. Декрет цей схвалений 21-го листопада 1964 р, а Папа Павло VI урочисто підписав того ж самого дня і року. Цей декрет увели в життя, як обов’язуючий, східні Патріярхи та наш Блаженніший Отець Йосиф. Коли Папа Павло VI підписав декрет заявив таке: «Ось це Ваше право, то ж користуйтесь ним»! Треба відмітити, що постанови того Декрету зобов’язують не тільки Східні Католицькі Церкви, але і Римську Церкву.

Годиться також пригадати всім, кому треба, що нове канонічне право ніяк не може обмежити прав Блаженнішого Отця Йосифа в нашій Церкві, бо всі права запевнені рішенням Вселенського Собору, в якому ясно сказано, що, «Те, що сказано про Патріярхів, є теж важне, по приписам права, і про Верховних Архиєпископів» (рішення 10). Значиться, нікому не вільно обмежувати привілеїв Української Церкви, ґарантованих ще давніше (1596 р.) Берестейською Унією. У Декреті сильно підкреслено, «Священний Собор постановляє, що б їхні права (східніх Патріярхів і Верховних Архиєпископів) і привілеї були привернені по думці старинних традицій кожної Церкви, і по думці рішень Вселенських Соборів. А ці права і привілеї є саме ті, що мали силу в час єдности Сходу і Заходу…» Дальше сказано в Декреті, що Патріярхи і Верховні Архиєпископи мають такі права поза матірною територією, які їм потрібні, «що б осталися цілі й ненарушені традиції кожної поодинокої Церкви чи обряду» (рішення 2), а суддею в цьому є сам Патріярх чи Верховний Архиєпископ зі своїм Синодом». І тому IV Синод Українських Католицьких Владик в 1969 р. правно перейшов, тобто законно рішив, що «ми станули безповоротно на патріярхальному устрою»! Пригадаймо, що як префект Східної Конгрегації кард. Фюрстенберґ у Філядельфії в грудні 1969 р. сказав, «що це не був Синод (наших владик), але «корисна конференція». Блаженніший Отець Йосиф йому відписав: «Для нас рішення 21 Владик є законом»! «Ми станули на началах патріярхального устрою і від цього не відступимо». Тому на V-мy Синоді 1971 р. наші Владики встановили Постійний Синод, як дорадче та допоміжне тіло-уряд в управлінні Помісною Українською Католицькою Церквою, На тому V-му Синоді вибрано отця Йосифа досмертним головою нашої Церкви. В 1973 р. на VI Синоді наші владики схвалили і прийняли Устав-Конституцію Помісної УКЦеркви. Всі ці акти Синодів це законні й зобов’язуючі постанови і їх ніхто не має права заперечувати.

На жаль Берестейська Унія, тобто її постанови, які папа Римський Климент VIII повністю ґарантував тодішним нашим Київським владикам, проіснували ненарушені Ватиканом ледви 125 років! А на Замойському Синоді в 1720 р. їх заперечено, себто всі привілеї, заґарантовані папою Климентієм VIII практично скасовано. Одначе Декрет про Східні Католицькі Церкви, схвалений в листопаді 1964 p., Римські Декастерії, тобто Ватиканський уряд, почав заперечувати вже в грудні 1969 р. Вимовний факт, що коли московський патріярх Пімен у часі своєї інсталяції «уневажнював» Берестейську Унію, то Ватикан до сьогодні не спромігся на заяву, що Берестейську Унію заключувала з Римом Київська Митрополія, а не Московська! Значить, Москва і її патріярх Пімен не має жадного права уневажнювати правні акти Київської Митрополії. Найважливіше те, що Київська Митрополія, як Апостольська Столиця св. апостола Андрея Первозваного, заключила Берестейську Унію з Апостольською Столицею св. апостола Петра в Римі як з рівним партнером, та що в тому об’єднанні немає згадки про будьяке підчинення Київської Митрополії Римській Церкві. І тому наша Церква, є Помісна, з власним обрядом, з власною ієрархією, з власними Синодами і Соборами, з власною духовою спадщиною, з предківським переданням і з власним судовластям, як всі інші Помісні Церкви, які об’єднані з Римською Церквою. Вкінці всі Помісні Церкви визнають першенство папи римського, як першого між рівними тільки в справах моралі та вчення Христового, а не в управлінні кожної окремої Помісної Церкви! З повищого простий висновок, що Римська Курія не має права накидувати нашій Помісній Церкві закони чи кодекси, які заперечують її Помісність. Ще раз треба з притиском підкреслити, що згідно з помісністю Блаженніший Отець Йосиф є законним зверхником нашої Церкви в усіх адміністраційних її справах.

Для всіх українців київське християнство це ясний образ минулого і він дає запоруку нашого майбутнього. Київський християнський центр, який ограбив московський (суздальський) Андрій Боголюбський, а який відбудував наш король Данило, визнав цілий західній світ ствердженням папи Іннокентія IV. В наші часи московський комунізм загрожує цілому світові. Треба пригадати Римові, що саме Україна, християнська Україна, перша підняла оборонний спротив атеїстичному походові Москви. Чи не було б доцільніше закликати папською, буллею, як це за часів короля Данила вчинив папа Іннокентій IV, до спротиву наступові московського демона нищення Христового вчення, замість вести з Москвою трагічний діялог? На жаль, наступник великих папів у время новітнього мучеництва в Україні, в обличчі замордованих, сотень тисяч визнавців Христової Церкви, її Ієрархії, не вволив навіть прохання нашого Патріярха Йосифа та його Владик підтримати Церкву в новітніх катакомбах. Навпаки, на втіху Москві, заперечується нашій Церкві Божі права, права, які в нічому не підважують примату авторитету Вселенського Архієрея. Тому оте історичне й зловіще — Мане-Текель-Фарес — куди грізніше тепер, як у минулому, бо безбожницька навала не спинилася на Дніпрі чи в Берліні. Посадник міста Риму, отже в «центрі» християнства, комуніст Арон, заборонив в травні ц. р. ч відправити традиційну Богослужбу в Римському ратуші. А що буде тоді, як комуністична партія виграє найближчі федеральні вибори в цілій Італії? Хто вже сьогодні морально відповідальний за зріст комунізму в Італії?

Трагедією Римської Церкви в оці грізні часи є те, що її Курія грається з Помісною Українською Католицькою Церквою! Римська піддержка анархії в нашій Дочерній Церкві в Анґлії є грізним наказом для нашого об’єднання. Критерієм нашого християнства, який вказує нам усім наш пастир — Блаженніший Отець Йосиф, це оборона ближніх, яких так люто переслідує лукава Москва. Обороняючи наш Патріярхат, утверджуючи його в усіх наших Дочерних Церквах на поселеннях, обороняючи наш східний обряд, як вияв вірности київському християнству і як вияв нашої духовної окремішности, закріпимо цим самим нашу церковну єдність і в парі з нею нашу національну солідарність. Наша Церква в Україні перебуває у новітніх катакомбах. її незлічимі жертви Христа ради зобов’язують нас українців без виїмку. В першу чергу до єдности з нашим духовим провідником Патріярхом Йосифом. Саме те, що ми покинули рідні землі наказує нам бачити чорне тло, загрозу, що повисла над нашою Церквою. Ключ її рятування є виключно в руках наших владик, священиків і мирян! Наш Патріярх сказав уже рішуче слово: «Патріярхат ми вже маємо! «Якщо ж Рим «бавиться» з Москвою у церкву, то ми мусимо сказати: Україна льокута кавза фініта!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>