В Додатку до місячника «Голос Спасителя», за травень 1977, що появляється Йорктон, Соскачеван – Канада, появилась нижче подана замітка, яка являється документом часу. Ми нераз сьогодні ставимо питання чому було чотири Універсали? Як у світлі цього звучить відповідь отця редемториста?
В місячнику «Голос Спасителя» ч. 2/77 в рубриці, «Хотів би ти знати» у восьмому питанні «Чи Український Патріярхат це одинока запорука зберегти наш нарід при житті». Ваша відповідь є кривдяча і тенденційна. Подаєте: «Чи Патріярхат погодить усі наші національні партії та навчить їхніх провідників ставляти добро Церкви понад власні особисті і партійні інтереси? Хіба Патріярхат зробить чудо і наша Церква дістане сотні молодих, ревних священиків, без яких Церква й Обряд не годні існувати, а без Церкви загине і наш нарід, бо він розплинеться у чужих нам церквах і обряді? А дальше: Патріярхат не вчинить чуда, щоб усунути з нашого національного та церковного життя ці недоліки, тому треба найперше перевиховати наш нарід, і тоді Патріярхат буде вінцем для Церкви».
Передумови для створення нашого Патріярхату Ви узалежнюєте від перевиховання нашого народу й аж по цьому перевихованні наш Патріярхат мав би бути вінцем для Церкви. Вдумавшись у це Ваше твердження, приходить на думку, в якій цілі Ви це подали? Після Вашої рецепти нам треба ще століття ждати на Патріярхат і тут видно Вашу тенденційність, що межує з ворожістю.
Чи в Італії усі партії об’єднані чи ввесь італійський нарід перевихований, що удостоївся своїх Патріярха (венецького) і Папи? Сьогодні там у кількох більших містах включно з Римом мають провід комуністи а гніздом мафії, що для матеріяльних чи може і політичних мотивів мордує протягом століть людей, є Італія! Про їхню мораль знають добре наші дивізійники, що там перебували в полоні.
Ви вважаєте, що Патріярх не зробить чуда. То правда, так він чуда не зробить, як не зробив досі чуда нікотрий Папа в італійськім народі, але про те ніхто не наважується відбирати італійцям ні Патріярха, ні Папи.
Продовж історії наша Церква під чужими займанщинами зберегла нас і тут вона могла б кріпити нас духово і віддалювати асиміляцію, якщо б ми мали Патріярха. Він відповідав би за цілість Церкви, всі наші єпископи підлягали б йому і придержувались би устійненого в нашій Церкві уставу. Багато наших священиків не з власної вини не знає нашого обряду, слабо володіє українською мовою. Для таких Патріярх влаштував би курси, чи студійні дні. Наші монахині вивчили б добре наш обряд, історію і в першій мірі українську мову, бо дотепер вивчали французьку чи еспанську, а своєї знали настільки, щоб порозумітись із довкіллям із засобом 300-500 слів. Чи можуть такі виховники навчити наших дітей любови до свого, як вони самі того свого не знають?
Отож Патріярхат Української Католицької Церкви це дійсно одинока запорука зберегти наш нарід при житті!
Наше спростовання і наш погляд на справу прохаємо помістити у Вашому місячнику без коментарів і скорочень. В противному випадку перестанемо передплачувати «Голос Спасителя».
Не треба нам Українцям ворогів, як маємо таких приятелів як Ви, Отче Редакторе!
З пошаною
Василь і Анна Макухи
Бофало, 18 лютого 1977
