Вияснення монсеньйора Ріцці у справі листа Східньої Конгрегації потверджує вістку з «Ньзвік» і наші припущення

Вияснення монсеньйора Ріцці появилось у «Нешенел Кетолік Реджістер», що його переклала митрополича канцелярія у Філядельфії і переслала до «Свободи». В іншому місці передруковуємо ці «вияснення» Конгрегації для Східніх Церков. До речі, монсеньйор Ріцці відповідає тільки на одну проблему з відомого горезвісного листа з 17 вересня 1984 р. Священної Конгрегації для Східніх Церков. Отже, він відповідає на першу проблему, себто питання «неправильних» свячень, а зовсім не згадує про дві інші. Чи вияснення монсеньйора щось вияснюють? Здається, навпаки, лише поглиблюють і потверджують вістку, що появилась у «Ньюзвік». В виясненні монсеньйора Ріцці говориться про те, що Священна Конгрегація для Східніх Церков повідомила владику Ізидора Борецького, єпископа української епархії в Торонто, що деякі жонаті священики під його юрисдикцією були висвячені незаконно й вони були суспендовані, а тому не можуть священнодійствувати. Це сказав офіційний речник Ватикану 19 грудня 1984 р. Повище ствердження звучить, мовляв, що лист з 17 вересня не є офіційним. До речі, вияснює підрядна особа, бо ж монсеньйор Ріцці є тільки заступником секретаря Східньої Конгрегації, себто владики Марусина. Мабуть, такі «офіційні» вияснення можуть практикуватись тільки у деяких ватиканських колах.

Цікаво, що ні у виясненні, ні в первісному листі не говориться про тих «незаконно» висвячених, скільки осіб було «незаконно» висвячено, коли та де це сталось. Правда, Ріцці в одному місці робить припущення. Ось воно: «… здається, було двоє жонатих кандидатів, що їх висвятив колишній єпископ-помічник Михаїл Руснак, який, мабуть, не знав, що існує заборона висвячувати таких». Отже, Ріцці не є певний скільки, може бути більше, як два. Але в іншому місці написано: «Ріцці висловлює своє невдоволення, що деякі кандидати, щоб оминути цю заборону (розумій — бути висвяченим в одруженому стані — М. Г.) були висвячені в Югославії, а потім були призначені до душпастирського служіння в США. «Це викрут від закону», — сказав Ріцці».

З наведеної цитати видно, що Ріцці «пустив фарбу», бо, властиво, не ідеться про тих двох, але до цього вже добавив і тих, що висвячувались у Югославії. Треба бути приготованим, що завтра нам вияснять, що ця суспенда також буде стосуватись і до тих, що їх висвячував і клав свої струджені руки св. п. Патріярх Йосиф. А про що писав «Ньюзвік», хіба не про це саме? Виглядає, що «Ньюзвік» черпав свої інформації з інших джерел, а не тільки з листа до владики Борецького. До речі, «Ньюзвік» це підкреслив, відповідаючи на листа митрополита Стефана Сулика.

Монсеньйор Ріцці твердить, що ті священики, що були висвячені у Югославії, «викрутились від закону». Варто поставити відкритим питання, хто «викрутився» перший від закону? Нашій Українській Церкві, коли вона приступала до унії з Римом, забезпечувалось право жонатих священиків. Ми знаємо, і напевно знає або повинен би знати про це Ріцці, що на Львівському Синоді в 1891 році, коли було поставлене питання целібату для нашої Церкви, то всі його учасники, священики і єпископи, за винятком митрополита Сембратовича, який одинокий настоював на целібаті, відкинули пропозицію запровадження целібату. Як змінили цю справу у Ватикані, то треба заглянути до ватиканських архівів, а, зокрема, махінацій Ледуховського,який представив справу суперечно до ухвал Львівського Синоду. Щось з тим викручуванням від закону не все є в порядку. Тому не варто покликатись на незаконний закон.

Монсеньйор Ріцці пише, що «Апостольська Столиця з великим зрозумінням бажає впорядкувати цю ситуацію, де це можливе. Вона не діє, як «поліцай». Надзвичайно інтересне ствердження. Але зміст і саме вияснення Ріцці не підтверджує ні цієї турботи упорядкувати, ні цього заперечення, що вона не діє, як «поліцай». Як далекі є слова від дійсности!

Слід підкреслити, що миряни не бачуть жодної незаконности в тому, що наші священики висвячені у подружньому стані. До речі, сьогодні вже є жонаті римо-католицькі священики. Добре,що пильнується «законности», але ж ця «незаконність» існує вже від довшого часу — біля десяти, а, може, й більше років. Чому про цю «незаконність» заговорилось безпосередньо після смерти Патріярха Йосифа, аж 17 вересня 1984 р.?! Чому ж про цю «суспензу» не говорилось безпосередньо після того «незаконного» факту? Чому треба було так довго чекати? Відповідь на ці питання дає ясну ціль — для чого те все зроблене саме у той час — підважити «Становище Львівського Крилосу».

В листі з 17 вересня 1984 р. підкреслюється, що священнослужіння цих «Божим правом» суспендованих священиків стало великим згіршенням для вірних! Дотепер ми не чули про якісь згіршення наших вірних, як також не чули, щоб проти тих священиків були якісь зажалення, демонстрації чи щось подібного, то як можна говорити про згіршення? Навпаки, цей чи ці священики є люблені своїми вірними, і вони гідно, чесно і з посвятою виконують свої душпастирські обов’язки. Отже, у чому справа? Але коли ми вже зупинились біля проблеми згіршення, що є дуже важливим питанням у релігійно-церковному житті, хочемо якраз навести незаперечні факти, як про це дбає і піклується Священна Конгрегація для Східніх Церков.

Ми знаємо, що єп. А. Горняк має поважні труднощі з своїми вірними у Великій Брітанії, у наслідок чого вісімдесят до дев’ятьдесят відсотків його вірних відмовились від його владицтва. Миряни залишились без духовної опіки. Тому тоді ще живий Патріярх Йосиф посилав до Великої Брітанії своїх священиків, і цих священиків за те, що вони вели віддану й щиру душпастирську працю, було суспендовано. В останньому часі ці незаконні суспенди остаточно були зняті.

Ми знаємо, що на терені Великої Брітанії є велике згіршення, вірні залишились без духовної опіки, а молодь на протязі майже десяти років відчужилась від Церкви. Хто за цей стан відповідає? Де є ця дбайливість? З приводу цього делегації мирян з Великої Брітанії неодноразово звертались до Східньої Конгрегації, щоб наладнати цей конфлікт. В цій справі також звертались мирянський світовий рух й інші, але все це залишилось без наслідків. Правда, останньо там є незначні зміни, але вони покищо не мають великого значення. Це називається, що Священна Конгрегація дбає про те, щоб не було згіршення! Мабуть, ватиканським недругам ідеться про щось іншого, а не про добро і не згіршення вірних.

З вияснень Ріцці ясно випливає, що, властиво, не ідеться тільки про Владику Ізидора, що його лист із Східньої Конгрегації якось про дістався до преси про т. зв. «незаконні» свячення, але також поминання Блаженнішого Мирослава Любачівського Патріярхом і «псевдопатріотизм».

Знаємо, що й в інших єпархіях Помісної Української Католицької Церкви є священики, що нібито «викрутились від закону». Що ж заміряє Східня Конгрегація повертати до закону, але, властиво до якого закону? Берестейської унії, Львівського Синоду з 1891 року, який відкинув справу целібату, чи зфабрикованого і пристосованого до латинської Церкви ватиканського закону?

При цьому варто згадати ще один болючий факт, який пройшов попри нашу увагу,, без належної і потрібної реакції, а саме: як Апостольська Столиця потрактувала нашого ісповідника віри владику Василя Величківського? Він же за приналежність до цієї Апостольської Столиці — Риму за Христову Українську Церкву страждав на заслані у більшовицькій дійсності, але коли він Божим чудом опинився на волі в Римі, йому римські чинники не визнали владичих свячень, що їх довершив Блаженніший Патріярх Йосиф. Чи, може, ватиканські чинники хочуть сказати, що Блаженніший Йосиф не мав на це права?

Вже після смерти Блаженнішого Патріярха Йосифа Папа Іван Павло II визнав, що «Покійний боровся за справедливу справу», — додаючи до цього, що, — «його треба цінити, бо він мужньо ставав в обороні своєї Церкви». А в сороковий день смерти у своїй проповіді Папа Іван Павло II сказав, що Блаженніший Йосиф мав титул верховного архиєпископа, що означає патріярхо-рівний.

Можна б тут назвати ще й інші довершення, які здійснив Блаженніший Йосиф, і Апостольська Столиця їх не прийняла, але це окрема тема, яка потребує особливого обговорення. Цей список можна ще продовжити…

Звичайно, не зашкодило б нашим ватиканським недругам, щоб вони хоч трохи зревідували своє неприхильне, а іноді може й вороже наставлення до нашої Церкви-Страдниці й виявили більше уваги не на папері, але конкретно на ділі. Хіба ж собі наша Церква на це не заслужила?!

Ми маємо зрозуміння до ватиканських різних плянів, до оклепаного і спокусливого діялогу Ватикан-Москва, який досьогодні нічого корисного не приніс, але нам не зрозуміло, чому ці «благородні» пляни мусять здійснюватись виключно коштом нашої Помісної Української Католицької Церкви? Про ці справи повинні говорити не тільки миряни, але й не менше владики і священики. Якщо хтось цих проблем не бачить, то це означає, що свідомо тікає від їх розв’язки. З певністю можна сказати, що вони самі, без нашої праці, без нашого стукання не вирішуються.

Стоїть перед нами відкритим питання: а чому монсеньйор Ріцці не попробував відповісти на дві інші проблеми того ж самого листа Східньої Конгрегації з 17 вересня 1984 р. про поминання патріярха і псевдо-патріотизм? Невідомо, може посоромився, бо знає добре, що всі дотеперішні папи, що поголовно були італійцями, були добрими італійськими патріотами, а про сучасного вселенського архиєрея Папу Івана Павла II, який є винятково успішний папа, але поруч цього добрий, і не буде перебільшенням, коли скажу, великий польський патріот, немає чого згадувати. Цікаво, чому вірних Української Католицької Церкви, які виявляють свій патріотизм до своєї батьківщини і Церкви, називається «псевдо-патріотами»? Мабуть, Ріцці посоромився ці проблеми вияснювати, а залишив це авторам згаданого листа. Сподіюсь, що очевидно ніхто не хоче заперечити, що таких проблем у листі не було порушено. Невірних, щоб у цьому переконатись, відсилаємо до грудневого числа журнала «Патріярхат», де був надрукований лист Східньої Конгрегації в українському перекладі. Ті, що не знають української мови, можуть цього самого листа прочитати в англійській мові у журналі за січень 1985 р.

Чим більше застановляюсь і аналізую листа Східньої Конгрегації з 17 вересня 1984 р. включно з виясненням до цього листа монсеньйора Ріцці, тим виразніше і ясніше увипуклюється справжня ціль цього листа.

Вже сьогодні кожному ясно, що йшлось про те, щоб підважити і перекреслити «Становище Львівського Крилосу», що було прочитане після смерти Патріярха Йосифа, в якому було написано: «… Не перекреслім пам’яти і діл великого Мужа! Коли заборонимо з честю згадувати його ім’я і його діла — каміння говоритиме! Сльози вірних будуть кликати до неба про поміч. Зокрема ідеться про високий історичний титул патріярха, який він прийняв, відкидаючи із запереченням усі почесті й титули, які міг мати ради своєї Церкви й народу».

Цим листом малось на увазі перекреслити змагання Патріярха Йосифа за піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату та заперечити десятиріччя існування патріярхату нашої Церкви, що чекає тільки визнання Апостольською Столицею. Ми віримо в Божу справедливість, і напевно Всевишній Господь своїми все дивними дорогами збереже нашу Церкву-Страдницю і перекреслить шкідливі пляни наших ватиканських недругів.

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>