Чому, аналізуючи діяльність Шептицького та Сліпого, так важливо говорити про контексти? Це стає очевидним, якщо взяти до уваги те, що обидва вони сумарно очолювали УГКЦ 84 роки. А за період, що охоплює 1900 – 1984 роки, в житті Католицької Церкви відбулися дуже істотні зміни, які прямо чи опосередковано впливали на очолювану ними Церкву. За цей період на Римському Апостольському престолі змінилися дев’ять понтифіків. Шептицький підтримував контакти з п’ятьма Римськими Архиєреями: Левом XIII (1878 – 1903 рр.), Пієм X (1903 – 1914 рр.), Венедиктом XV (1914 – 1922 рр.), Пієм XI (1922 – 1939 рр.) та Пієм XII (1939 – 1958 рр.), а Сліпий – із Пієм XII, Іваном XXIII (1958 – 1963 рр.), Павлом VI (1963 – 1978 рр.) Іваном Павлом I (1978 р.) та Іваном Павлом II (1978 – 2005 рр.). Тридцять років перед вступом Шептицького на митрополичий престол у Римі на Першому Ватиканському Соборі (1870 р.) були проголошені нові догмати про непомильність Римського Архиєрея у справах віри і моралі та його вселенську юрисдикцію, якими була схвалена до того часу нечувана концентрація влади в руках Римського Архиєрея.
Незважаючи на такі радикальні зміни в католицькій еклезіології, Папа Лев XIII надав суттєвого поштовху переосмисленню ролі та місця східних традицій у Католицькій Церкві. Інтерес до християнського Сходу стосувався як богослов’я та літургійних обрядів, так і питань возз’єднання Східних Церков із Католицькою. Найвідомішим документом Лева XIII є бреве «Orientalium dignitas» від 30 листопада 1894 року. У ньому в особливий спосіб підкреслені гідність та цінність східних обрядів, наголошено на необхідності їх збереження.
Повністю статтю читайте у паперовому варіанті.
Також можна придбати електронну версію часопису.
