Людина за своєю природою відчуває потребу діяти в добрі заради відновлення справедливості, а вияви діяльної любові дозволяють бачити у взаєминах присутність між нами Бога, переконана директорка благодійного фонду «Карітас України» Тетяна Ставнича. Читачам «Патріярхату» вона розповідає про те, як новий етап війни росії проти України вплинув на діяльність очолюваної нею організації, якими є теперішні її пріоритети, як кожен може долучитися до підтримки добрих справ і в чому полягає сила українців та України.
– Мільйони переміщених осіб потребують допомоги, милосердя. На яких загальних напрямках «Карітас України» зосередився тепер?
– На початку ми допомагали за трьома напрямками. Перший – це допомога переселенцям, біженцям, які стояли на виїзді на кордонах, і тим людям, які залишилися у важких обставинах, під частими обстрілами. То був рівень реагування, який передбачав тепле харчування, менші харчові набори, воду, гігієну, тимчасовий притулок, одяг, медикаменти. Біля кордону в нас були палатки з обігрівом. Приділяли увагу й особливим потребам дітей: підгузки, харчування, простори, наприклад на вокзалах.
Якщо дивитися за кількісними показниками, то більш ніж половину допомоги становили харчі, значну кількість – засоби гігієни, а в окремих регіонах ще й питна вода. Тобто на початковому етапі доводилося задовольняти базові потреби виживання.
Упродовж трьох місяців ситуація динамічно змінювалася, з’являлися різноманітні потреби залежно від регіону. До цих змін пристосовуємо наш підхід.
Для тих, що вирішили залишитися на місці переселення довше, наша допомога почала набувати більш системного характеру: харчові та гігієнічні набори на триваліший період (місяць), побутові речі – простирадла, ковдри, прилади для готування їжі тощо. Методика гуманітарної допомоги випрацювана в такий спосіб, щоби відновлювати спроможність людини діяти і дбати про себе та свою сім’ю. Таким чином, людина не узалежнюється від щоденної допомоги, але отримує простір для своїх рішень, для розпоряджання отриманим. Сама ідея «Карітасу» – допомога ближньому – і полягає в тому, щоби надавати допомогу людині так, аби відновлювати та підкріплювати її гідність, будувати її спроможність у житті.
Також із цією метою ми створили програму готівкових грантів, коли людина отримує на руки певну суму для певних потреб і може нею самостійно розпоряджатися. Це дає змогу відновити контроль за своїм життям, почуватися гідно. Цей же алгоритм допомоги ми застосували для підтримки людей, які виїжджали з Маріуполя та інших місцевостей півдня України через Запоріжжя. Вони були змушені швидко покидати свої домівки без речей, без грошей, рятуючи головне – життя.
Дотримуючись описаного підходу із особливою увагою до гідності, ми організували простір, дружній до дітей. Наші соціальні працівники і волонтери або їдуть в місця, де зібралися переміщені особи, або ж збирають цих дітей у наших центрах, і між ними відбувається спілкування в невимушеній атмосфері. Ми допомагаємо дітям, які тривалий час перебували в підвалах, бомбосховищах, під обстрілами, вийти зі складних станів, відкритися до світу, відновити спілкування, знову бути дітьми. Цей напрямок роботи тепер активно розвивається.
На півночі країни є звільнені регіони, де з’явилася потреба відновлення зруйнованих будинків, і ми вже почали допомагати людям тимчасово закрити вибиті вікна плівкою, готуємося до проєкту допомоги легкого і середнього рівня ремонтів.
Повністю статтю читайте у паперовому або електронному варіанті.
