Як постала Українська Католицька парафія Покрови Пресвятої Богородиці в Клівленді, Огайо

Нова українська католицька парафія Покрови Пресвятої Богородиці почала своє офіційне існування 16-го грудня 1973 року. Постала ця парафія в особливих обставинах, не з ініціятиви і не зі зарядження єпархіяльної влади, але виключно за старанням мирян. Як відомо, на терені Клівленду існують чотири українські парафії. Незаперечним є факт, що число вірних в наших парафіях не зростає, але навпаки, зменшується з кожним роком. Причин цього болючого явища є багато, одна з них — це мішані подружжя; які останньо прибрали застрашаючих розмірів. Про деякі інші чинники згадаємо в дальшому.

Нова парафія постала не через брак місця в існуючих церквах, але тому, що частина вірних не могла погодитися з умовами духово-національного характеру, які заіснували в тих церквах.

Незаперечним і болючим фактом є те, що велика частина нашої молоді, особливо тут у ЗСА, асимілюється скорим темпом. Втративши національну свідомість, вона відходить не тільки від своєго народу, але і від своєї церкви. Тратимо дітей не тільки мало свідомих батьків, але поважну частину дітей національно свідомих родин, яким не можна закинути байдужости, чи брак патріотизму. Ці батьки роблять усе можливе, щоб зберегти своїх дітей для себе, своєї Церкви і свого народу. Вони плекають українську мову і український дух в своїх домах, ходять з дітьми до своєї церкви, посилають їх до парафіяльної і «Рідної Школи», вписують їх до молодечих організацій і дають їм до рук українську книжку. На жаль, вплив чужого довкілля іноді буває сильнішим і молодь денаціоналізується. Всетаки, не зважаючи на обставини, нашим священним обов’язком є робити все можливе, щоб передати нашій молоді якнайбільше національної свідомости, любови і пошани до свого рідного.

Колись, у рідному краю, наша рідна Церква була тою ґранітною скалою, об яку розбивались усі ворожі наступи на українську душу. Вона (Церква) була тою недоступною твердинею, що непохитно стояла на сторожі не тільки прадідної віри, але й свого народу. Сьогодні, на превеликий жаль, наша Церква поза межами батьківщини, того свого великого і почесного завдання не виконує. Деякі Богослуження в наших церквах відправляються англійською мовою, а в одній з наших парафій, всупереч нашому обрядові, введено в практику відбувати («для вигоди вірних») недільну Богослужбу в суботу вечером. Ціла Богослужба відправляється по англійському. У тій мові виголошуються в більшості проповіді також. Церковні бюлетені є наглядним доказом, що українська мова стала в своїй церкві другорядною. Хочемо бути справедливими й об’єктивними, розуміючи деколи важке становище наших парохів, які не можуть відмовити релігійної опіки тим вірним, які вже не розуміють української мови. Однак не можемо погодитися з тим, щоб їх особливо упривілеювати і задля них дану церковну громаду й цілу нашу Церкву позбавляти національного характеру. Англомовні Богослуження в наших церквах уважаємо грубим і нічим неоправданим нарушениям нашого обряду. Адже ж цілими століттями всі Богослужения в римо-католицьких церквах відправлялись незрозумілою латинською мовою і ніхто з цього приводу не покидав Церкви ані свого народу. Не менше як 90 відсотків парафіян наших церков розуміють українську мову. Навіть для решти 10 відсотків парафіян українська мова не є зовсім чужою, бо ж від ранного дитинства вони слухали її ще до недавна в українських церквах. Таким своїм поступованням парохи не то що не сприяють національному вихованню нашої молоді, але навпаки, допомагають процесові її асиміляції і приспішують його. У цьому наша велика трагедія, бо церква могла б і повинна би бути найважливішим а то й рішаючим чинником у збереженні української діяспори.

Не тільки чужа мова, але самий зміст деяких проповідей не збуджують пошани й любови до свого рідного. Наприклад, в неділю св. Духа, один священик коментуючи слова св. Євангелії, що св. Дух зійшов на апостолів в виді вогненних язиків і апостоли почали розмовляти різними мовами, сказав: «як бачите, англійська мова, як всі інші, є Богом дана, а деяких наших патріотів аж трясе, коли побачуть бюлетень в англійській мові. Так сильно вони ненавидять цю мову.

Ні, Отче! «трясе тих патріотів» не ненависть до англійської мови, але болить і обурює їх зневага і наруга над рідною мовою в своїй церкві. Людина йде до церкви, щоб помолитись і забувши свої численні життєві турботи, вознестись думками до свого Творця. Такі слова із проповідальниці, та постійні скарги на фінансові труднощі і безнастанні заклики до жертвенности, нерідко висловлені у зневажливому тоні, із злобними заввагами на адресу вірних, все це викликує в слухачів несмак і розвіває молитовний настрій, з яким вони ввійшли у Божий храм.

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту