– Ви сказали про різницю між «отримувати» і «заробляти». Власне це такі зовнішні стимули до праці. Але мали б бути внутрішні стимули добре виконувати роботу?
– Почнімо з того, що людина за природою творець. Ми створені на образ і подобу Божу, отже, маємо те зерно творчості. У кожній людині закладене прагнення розкритися, самореалізуватися. І це є основним драйвером. Бо коли я хочу щось зробити – це як у зерні є потенціал вирости до колосу, а в бутончика є потенціал розкритися у квітку. Так і в людини є потенціал, який дуже гучно промовляє, щоби творити. Праця, по суті, є способом творення. Найбільший дисонанс, коли праця не дає людині змоги розкритися, а є простою необхідністю забезпечити виживання. Тоді починається те, що ми називаємо вигоранням. Але коли робота є способом розкриття потенціалу, це дуже сильно мотивує людину.
– Перетин творчості та компетентності – одна з необхідних характеристик ефективного бізнесу. Але цього творчого підходу до праці пересічним українцям все ще бракує (за винятком ІТ-сфери чи омпаній, які мають виразний зв’язок із західними партнерами). Як навчити людей більш творчо підходити до виконання своїх обов’язків, адже без цієї творчості ми постійно пастимемо задніх?
– Те, про що ви говорите, є частиною так званої японської моделі «ікігай», згідно з якою, ми є успішними тоді, коли збігаються чотири елементи: те, що ми любимо робити, те, що потрібне людям, те, що приносить дохід, і те, що ми добре вміємо робити. Іншими словами, пристрасть або хобі, місія, покликання і навички. Коли все це збігається однаковою мірою, то це баланс – ікігай. Є дохід, є самореалізація, мене це драйвить, подобається це робити, я бачу суспільну корисність, тобто місію, і вважаю це своїм покликанням. І тут виникає питання, як зробити так, щоб людина розкривалася, реалізовувала свій творчий потенціал. Ми часто звужуємо розуміння слова «творчість» і ділимо професії на творчі і нетворчі – такі як сантехнік, де треба просто добре знати технічний бік процесу і добре його виконувати. Але творчість – це не техніка, це ставлення до того, що я роблю. Можна бути геніальним творчим сантехніком і можна бути тотально позбавленим творчості письменником. Це ми бачимо на прикладі літератури соціалістичного реалізму, коли нібито творчі люди заробляли. Там не було ніякої творчості, вони просто заробляли гроші. Був шаблон, від якого не можна було відійти вправо-вліво, і з’являлося щось, що було товаром, а не продуктом творчості. Я це до того, що творчість є ставленням до того, що я роблю, те, що мене драйвить, де я можу побачити багато різних варіантів, де я можу продумати наперед результат, зрозуміти, що відбудеться за певних умов, тобто відстежити якісь причинно-наслідкові зв’язки, знайти неординарний розв’язок проблеми.
Повністю інтерв’ю читайте у паперовій версії журналу або в електронній на сайті https://journals.ua/
