У нас «збився приціл», ми в запамороченні не того атакуємо, та не в тому причина нашого неуспішного життя.
Зробимо правильні акценти: людина в жодному випадку не може бути ціллю наших атак, бо не виступає нашим ворогом. У нас закладені чудові навики, таланти дарувати одне одному любов, доповнювати, робити щасливими. Фактично Божі здібності через вливання чеснот у душу людини і далі виражаються в творінні. Творець послуговується нашими серцями, руками, устами, розумом, щоби клопотатися про своє творіння, освячувати і творити з ним боголюдську спільноту. Саме тому праведник, даючи право Богові на своє життя, стає джерелом добра, любові й справедливості в цьому світі. У подібний спосіб грішник, даючи лукавому право на свою долю, стає знаряддям розбрату, ненависті, несправедливості. А тому не ненавидьмо людину, а гріх і його джерело, відкалібруймо правильно «приціл» свого гніву – нехай він буде спрямований виключно до ворожого стану!
Повністю статтю можна прочитати у паперовій версії журналу
