Юліан Буцманюк. Малював, воював, фотографував

Вірний своїм принципам митця і патріота Буцманюк увічнює реалістичними постатями в розписах катедри Святого Йосафата в Едмонтоні, як і в храмі Христа Чоловіколюбця в Жовкві, тих ченців-василіян, які присвятили своє життя вірному служінню Богу, Богородиці та українському народу. Це піонери василіяни в Канаді, що заснували місії та звели перший храм у 1902 – 1904 роках – попередник теперішньої катедри. Мовиться про отців Платоніда Філяса та Созонта Дидика (він як парох адміністрував зведення нової будівлі у 1939 –1941 роках), архимандрита ЧСВВ отця Павла Миськіва, з яким митець запізнався ще в Жовкві, про парохів Матвія Гуру і Севастіяна Шевчука, про місіонера отця Навкратія Крижановського. Наскрізно в орнаментальних символах прочитується думка, що непохитною вірою і відданістю василіяни здобули перемогу на далекій землі, чим заслужили безсмертя в Бога і в серцях українців.

У творчій спадщині Буцманюка поліхромія катедри Святого Йосафата в Едмонтоні стала завершальним акордом його монументальних церковних робіт. У Канаді митець не полишав і своєї громадянської справи, зокрема заснував та очолив «Братство УСС» в Едмонтоні, підтримував пластунський рух.

Десь перегукуються між собою оцінки постаті Юліана Буцманюка двома його близькими знайомими. Письменник Роман Купчинський, друг і бойовий побратим митця писав: «Над життя любив свою Батьківщину, леліяв її пісні, а в церковне малярство вкладав свою артистичну душу, щоб тим звеличати славу українського народу й історію нашої рідної Церкви»; «Пам’ять про нього як про людину і громадянина житиме довго, пам’ять про мистця-маляра Юліяна Буцманюка – довіку». А громадсько-політичний діяч Петро Саварин у прощальному слові над домовиною художника підсумував основи його життя: «Народ і мистецтво – вічні, а Ви чесно служили і одному, і другому і в однаковій мірі любили їх».

 Повністю статтю можна прочитати у паперовій версії журналу