Свіжий номер

2(502)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором
Ю. Буцманюк. Стінопис в жовківській каплиці

Юліан Буцманюк. Малював, воював, фотографував

У не такі віддалені часи жив художник Юліан Буцманюк (1885 – 1967), про якого мовитиметься у цій статті. У далекій, хоча завдяки технологіям не настільки, як у першій половині ХХ століття, Канаді ще можна поспілкуватися з людьми, які його пам’ятають, ба більше – були його учнями. В Едмонтоні, де митець знайшов свій другий дім, побачило світ непересічне видання, присвячене йому. Опубліковані там матеріали стали базовими для вивчення життя і творчості Юліана Буцманюка в Україні. Так, немов казку, починаю розповідь про митця, який залишив виразний слід в українському церковному малярстві на батьківщині і далеко за її межами – де було можна без страху поринути у творчість. Але реалії життя художника, як і багатьох українців першої половини ХХ століття, були не казкові, а радше драматичні.

Джерела, навчання, впливи

Юліан Буцманюк народився в родині учителя у селі Сморжів на Радехівщині. Рання смерть батька, а згодом і матері змусили його самостійно давати собі раду. Керований вродженим хистом і бажанням малювати, він потрапив на навчання до Львівської художньо-промислової школи, де здобув знання в галузі декоративно-малярських робіт (сучасною мовою – в ділянці монументального мистецтва). Це був початок шляху, з якого Буцманюк не зійшов. Він почав практикувати, користав з кожної нагоди: допомагав професорам у праці над більшими замовленнями: розписах читального залу бібліотеки Львівського університету, бічної нави латинської катедри та інших, аж поки, як згадує у власному життєписі, не отримав запрошення від пароха церкви Успіння Богородиці в селі Конюхи у теперішньому Козівському районі Тернопільщини самостійно розписати святилище храму. Саме тут відбулося доленосне знайомство художника-початківця з родиною Сосенків. Спершу з парохом Ксенофонтом Сосенком – непересічною особистістю, етнологом, лікарем-гомеопатом, перекладачем, членом НТШ, вченим, шанованим у наукових колах Європи. Згодом Буцманюк познайомився з митцем Модестом Сосенком – тим, що за підтримки і скерування Митрополита Шептицького наважився бути першим і впіймав втрачену у віках нитку культури та величі мистецького вирішення сакрального простору. Багато про бачення Буцманюком церковного мистецтва міг би розповісти стінопис у конюхівському храмі, та від нього не лишилося й сліду. Можливо, це не була зовсім самостійна праця, а й допомога Модестові Сосенку, про творчість раннього періоду якого маємо скупі дані. Як би там не було, відтоді долі Юліана і його старшого колеги та вчителя Сосенка на кілька років переплелися.

Отже, Буцманюк міг зростати фахово як художник-монументаліст, доривчо допомагаючи досвідченому Сосенкові у праці над стінописами храмів у Славську, Рикові та Конюшках, а той у посприяв йому в продовженні навчання у Краківській академії красних мистецтв. Буцманюк навчався там із перервами впродовж 1908 – 1914 років. З початком Першої світової війни двоє митців пішли своїми шляхами. Однак вплив Сосенка на храмову стилістику Буцманюка залишався і надалі відчутним.

Навчання і проживання вимагало коштів, тож Буцманюк, крім асистування Сосенкові, долучався до реставраційних робіт у Маріїнському костелі в Кракові, брався до роботи на фабриці вітражів Желенського, оформляв каплицю Покрову Пресвятої Богородиці в церкві Різдва Господнього у Жовкві (1910 – 1911рр.). Його зусилля були помічені Андреєм Шептицьким. Впродовж 1911-го художник отримував стипендію Митрополита, а наступними роками мав можливість розширити мистецькі горизонти, подорожуючи Італією, здобув підтримку академії. Здавалося, світ став прихильнішим, однак усе змінила Перша світова війна. Від природи неспокійний, стрункий 29-річний красень, який ще в червні 1914 року пристав до Січового руху, активно влився до лав УСС. У боротьбі за українську державність в УГА він із побратимами долав труднощі воєнного часу: воював, малював, розвивав дар портретиста і робив світлини, фіксуючи історичні події. Після поразки Української революції у 1920 році митець опинився у таборах для інтернованих в Чехословаччині, але не здався. Навпаки, з відповідальністю, цілеспрямовано, вже як чоловік і батько, прямував за мрією і в 1923 році став студентом Студії пластичного мистецтва у Празі. Та рідна земля вабила і 1927-го Буцманюк, вже з сім’єю, повернувся в Галичину. У травні 1928 року він склав додатковий іспит в Краківській академії, щоб мати можливість учителювати, розкрити чергову грань таланту. Як педагог він практикував і на еміграції, заснувавши приватну студію в Едмонтоні. Втім, варто докладніше зупинитися на згаданій довоєнній малярській праці Буцманюка 1910 – 1911 років у Жовкві.

Юліан Буцманюк

Жовківський досвід творчості

Як спогад про ті роки зацитую коротенького листа з початку 1960-го до митця від одного з ченців-василіян:

«Високоповажаний Дорогий Пане Професор! […] Не забув і я тих гарних часів, коли ж то Ви в Жовкві при малюваню каплиці Матеньки Божой по риштованю спинались то в гору то на долину. Як то я коло Вас бавився в золотника. Тоді Ви Пане Професор як молоденький еще козак, завсігди веселий в гуморі, виспівували не зрозумілу тоді для мене пісоньку, а так громко що і до нині памятаю пару слів як: «Нераз Ви конали у тюрмах брудних… Свій суд і беззаконія над Вами… Катюги Ви і т.д.» Минуло то вже тілько літ.Опинилися ми далеко від рідного краю – Ви до Канади, а я до Італії».

Ці кілька рядків передають дружні, близькі й тривалі стосунки між Буцманюком та василіянами з Жовкви, що вилилось у його непересічний мистецький твір на Славу Божу. А все почалося з розписів каплички Покрову Богородиці, яка була збудована в процесі відновлення василіянського храму на початку ХХ століття. Місцева церква Різдва Господнього і монастир у Жовкві від століття до століття змінювали вигляд, однак у першій половині ХІХ століття всі зусилля змарнувала пожежа. Враховуючи невідрадний стан чернечого ордену, оновлення рухалося повільно. Щойно через деякий час після Добромильської реформи, коли оновлений Чин почав кріпнути, стала реальною реконструкція комплексу, наріжний камінь храму якого заклали на празник Пресвятого Серця Христового.

Завершення будівельних робіт актуалізувало питання оздоблення каплички з південного боку нави. За це взявся Буцманюк, ще навчаючись у Кракові. Це був творчий виклик, іспитове завдання, виконане на відмінно. Невеличкий простір каплички митець наповнив насиченим розписом стін та перекриттям зі срібленням і золоченням, імітацією мозаїчного тла, фігуративним вітражним заскленням єдиного вікна, розвинувши на цій площині тему опіки Богородиці. Попри те, що Буцманюк ще не виробив власного стилю (повсюдно простежуються впливи Сосенка, відгомін робіт Васнецова, перегук із київським малярством княжої доби, впливи професорів академії мистецтв), він проявив хист монументаліста, здатність мислити масштабно, підпорядкувати деталі цілості, узгоджувати роботу з особливістю архітектури.

Ю. Буцманюк. Розпис у каплиці василіянської церкви у Жовкві

Праця у Жовкві – перша індивідуальна спроба Буцманюка створити історичний суспільно-релігійний контекст церковних розписів. Виразом цього є діти в національному вбранні поруч із Богородицею з Ісусом у вишиванці на троні, пізнавані портретні зображення сучасників василіян: ігумена Віталія Градюка, редактора «Місіонаря» о. Епіфанія Теодоровича та інших. Цей напрямок думки художник більше розвине згодом.

Перерва на 20 років

Війна, українська революція, складний період відтермінували на 20 років оздоблення основного внутрішнього простору храму Пресвятого Серця Христового. За цей час зросла майстерність Буцманюка, зміцнилися й загартувалися в боях за рідну державу його громадянські переконання. Тож до свого нового завдання, отриманого від василіян, зрілий художник приступив свідомий покликання, з ясним баченням майбутнього стінопису.

На окремій сторінці жовківського «Місіонаря» початку 1930-их років з’явилося звернення під заголовком «Просимо прочитати»:

«Ще 1902 року наш монастир почав будувати нову церкву, й тоді засновано при нашім монастирі «Жовківський Літургічний Союз». Членом ставав кожний, що на будову василіянської церкви в Жовкві пожертвував бодай одну корону (Хто дав 50 – став благодітелем, хто 100 – ктитором церкви). Тисячі наших людей, як у краї, так і за морем, вписалися до «ЖЛС» і своїми лептами помогли нам здвигнути величаву Божу святиню, що своєю красою і величчю пишається на всю околицю. […] Та ся, зверху величава, церква, всередині ще вбога. […] Тому дуже Вас просимо помогти своїми, хоча й найменшими, жертвами докінчити нашого діла! Як колись Ви самі, чи Ваші батьки, своїми лептами здвигнули сю церкву, так тепер Ви допоможіть її належно прикрасити і прибрати».

Залучення громади до справ храму гуртувало широке коло людей, розпис став спільною справою василіян, митця і вірних. На сторінках «Календаря Місіонаря», «Діла», «Календарця Пресвятого Серця Ісусового» та інших періодичних видань з’являлися дописи «Наша церква в Жовкві», «В розмальованій церкві», «Малювання церкви у Жовкві» тощо, де пояснювали, що вже зроблене, а що ще в проєкті, як виглядатиме і що означає розпис у цілісності. Інформація тут подана просто і щиро. Наприкінці 1932 року ЗМІ писали:

«Паломники, коли прийшли у церков, були раді поглянути, як малюється наша святиня. Та руштовання не дало доглянути цінної і жмудної праці нашого маляра проф. Ю. Буцманюка, який талант свій незрівнаний кладе на стіни великої копули церковної. Нині можемо поділитись радісною новиною з дорогими нашими приятелями жовківської обителі, що руштовання вже зняті, головна велика копула вже помальована. Богу дякувати! Які образи намальовані в копулі? Бог Творець займає велику стелю копули. Це великий образ. Він займає 36 м2 стелі. Під Творцем у віддалі 3 метрів 2 ряди ангелів, а в кожнім ряді по девять. Внизу довкруги копули артист намалював вісім старозавітних образів.

Навесні 1933 року, дізнаємося про поступ у розписах в іншому дописі:

«Наш артист, проф. Буцманюк готовить тепер образи, що їх весною малюватиме в презвітерії. Вони вже нарисовані. У нашій церкві в Жовкві образи іконостасу будуть вміщені в абсиді презвітерії».

Глибока символіка орнаменту

Окремої уваги заслуговує орнамент в розписах Буцманюка. Нижній регістр апсиди, наприклад, розбито на вертикальні прямокутні панелі, в яких поєднуються абстрактні геометричні орнаменти зі стилізованими рослинними мотивами, що мають символічне навантаження. У центрі – Хрест із променями сонця і струмками води, що символізує Джерело Життя, з боків – колосся пшениці та виноградні грона як євхаристійні символи. Далі – квітка соняшника в підніжжі стебла якої – лілія і ріг, що символізують чернече життя: непохитна віра й відданість (як соняшник повертається за сонцем), чистота і цнотливість (біла лілія), покликання до духовного служіння (ріг). Біла лілія також виступає основним орнаментальним мотивом. Понизу її – ріг і соняшник: у цьому випадку символіку лілії доповнює її пряме стебло, що символізує побожність, а зігнуті донизу листки – покірність. Також парою від центру змальовує художник квітучий барвінок і пальму як символи безсмертя і перемоги. В різних частинах розпису зустрічаємо повтори цих мотивів, вони доповнюють фігуративні зображення. На склепіннях арок – розкішні стрічкові орнаменти з християнськими мотивами риб, голубів, лози та пшениці. Тема Серця Христового, вже означена у вівтарному образі Христа на троні, була підтримана й на пілонах біля святилища зображенням Марії-Маргарити Алякок перед Христом із розкритим Серцем та мотивами полум’яного серця, що символізує Божу Любов.

Олеся Семчишин-Гузнер, кандидатка мистецтвознавства, старша наукова працівниця Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького

Продовження в наступному номері

Поділитися:

Популярні статті