Буцманюк, крім асистування Сосенкові, долучався до реставраційних робіт у Маріїнському костелі в Кракові, брався до роботи на фабриці вітражів Желенського, оформляв каплицю Покрову Пресвятої Богородиці в церкві Різдва Господнього у Жовкві (1910 – 1911рр.). Його зусилля були помічені Андреєм Шептицьким. Впродовж 1911-го художник отримував стипендію Митрополита, а наступними роками мав можливість розширити мистецькі горизонти, подорожуючи Італією, здобув підтримку академії. Здавалося, світ став прихильнішим, однак усе змінила Перша світова війна. Від природи неспокійний, стрункий 29-річний красень, який ще в червні 1914 року пристав до Січового руху, активно влився до лав УСС. У боротьбі за українську державність в УГА він із побратимами долав труднощі воєнного часу: воював, малював, розвивав дар порт-ретиста і робив світлини, фіксуючи історичні події. Після поразки Української революції у 1920 році митець опинився у таборах для інтернованих в Чехословаччині, але не здався. Навпаки, з відповідальністю, цілеспрямовано, вже як чоловік і батько прямував за мрією і в 1923 році став студентом Студії пластичного мистецтва у Празі. Та рідна земля вабила, і 1927-го Буцманюк, вже з сім’єю, повернувся в Галичину. У травні 1928 року він склав додатковий іспит в Краківській академії, щоб мати можливість учителювати, розкрити чергову грань таланту. Як педагог він практикував і на еміграції, заснувавши приватну студію в Едмонтоні. Втім варто докладніше зупинитися на згаданій довоєнній малярській праці Буцманюка 1910 – 1911 років у Жовкві.
Повністю статтю можна прочитати у паперовій версії журналу.
