Ювілей спасіння

На Благовіщення, за новим календарем — 25 березня, Папа Іван Павло II відчинив у базилиці св. Петра в Римі традиційні двері, якими започаткував великий і радісний Ювілей для цілого світу — Ювілей нашого спасення. 1950 років тому на маленькому горбку біля Єрусалиму відбулась подія, жорстока й ганебна подія, по-людському говорячи, на яку чекав світ, без якої наша плянета була б жахливою метушнею без гідности людини, без надії і без змісту. Без тієї події — смерти Ісуса Христа на хресті за нас — ми шукали б спасення-рятунку, як шукають її далі безуспішно ті, що в те спасення не вірять і чим більше шукають його, тим більші парадокси і безглуздя творять.

Світ шукає спасення. Спасення — це, іншими словами, рятунок, визволення. Як його шукає світ, а зокрема ми, люди? Шукаємо рятунку від незнання. Тому постійно пізнаємо довкілля, світ, що нас оточує, самих себе. Звідси наше знання і наука. Без них ми були б постійно нещасними і заляканими створіннями. Та чи принесла наука рятунок? До деякої міри — так, бо при помочі науки ми частинно здобули природу, запрягли її сили для наших користей, зменшили небезпеку пошестей, недуг, природніх стихій (вогонь, повіді, громи тощо) і в дечому себе від них врятували. Та чи від усіх, чи цілковито? Від деяких себе врятували, а нові при тому створили (занечищення повітря, води, харчів, атомна війна). Та коли переглянемо деякі галузі науки, якими людина хотіла себе краще пізнати, побачимо, що деякі теоретики натворили такого, що вкинули в неволю, поневолення, голод, пониження, тортури, страх, каторги мільйони людей (марксизм, комунізм, большевизм, нацизм, фашизм і їм подібні). Наука не спасла і не спасе людей…

Ще інші при помочі науки хотіли врятувати людину тим, що намагалися теоретично і практично придумати такі суспільні системи, що дали б людині спокійне, забезпечене і мирне життя, в якому був би запевнений добробут, опіка для всіх, мир, справедливий розподіл матеріяльних дібр, легка праця і повна свобода (соціялізм, демократія). Хоч до приманливі були і є ці теорії і дають тут і там добрі висліди, — несправедливість, браки, свари, колотнечі, бандитизм,— не зникли, а постійно збільшуються. Соціологія, політика, добробут не спасли і не спасуть людей…

Ще інші думали розв’язати справу рятунку людини ідеєю створення нової людини, а з нею нового світу, побудованому на силі, твердій дисципліні («Ми новий мір пастроїм»…, «перевернемо усі доцьогочасні вартості», «створимо надлюдину»). Не вийшов з цього рятунок, а дійсна загибель для мільйонів, страх і напруження для цілого світу. Філософія, вожді й теоретики не спасуть нікого…

Годі вичисляти. Ціла історія нашої культури і цивілізації аж кишить і рясніє від «спасителів», від рятівників, які замість сподіваного рятунку, приносили рабство, неволю духа, сіяли смерть і уступали з історичної арени з ганьбою і стидом для всіх нас, людей. Аж забагато було різних визволителів, і ніхто з них нічого не визволив, ні не врятував. А від смерті, страху перед нею, від того моменту, коли помимо всіх похоронних парад, великих і монументальних надгробників, ми залишаємось бездушним і кошмарним кістяком і врешті порохом? Ніхто з нас людей від неї не врятує, і ми обов’язково мусимо поставити питання: хто я? чому я? Чи й словами О. Гончара: «нібито все диктує страх перед невідомістю, перед тайною зникнення… Та чи це так? Чи не більше мусить лякати живущого те, що може він проіснувати безцільно, пройти дорогою життя людиною-авоською, відцвісти свої весни пустоцвітом? Як бути справжнім? Як досконалитись? Як маєш повестись, щоб відчути себе перед лицем всесвіту справді вінцем природи?».

Ці питання — це шукання спасення! Шукати його між нами, людьми, є даремною річчю. Його треба шукати у Творця людини і вселенної. І Він — Творець — пішов назустріч тому шуканню. Він, зрештою, вложив те бажання шукати в душі й серця людини і то в такій високій мірі, що людина залишається неспокійною, поки не знайде Його. А коли не хоче знайти, залишається змарнованою, бездушною твариною або монстром-чудовищем перед цілим родом людським.

Причина наших найгірших лих — у нас самих. Вона зветься одним словом — гріх. Страшне слово, хоч над ним не думаємо. Страшне тим, що Бог є Творець усього, створив усе з любови, створив нас, дав нам окреме місце і велику гідність у своїм пляні, дав нам цілу плянету з усіма потрібними багатствами і дав нам велику силу в нашій душі — волю-свободу. Наступив парадокс, простими словами і способом описаний на перших сторінках нашого Битія. Ми ужили цю волю-свободу проти Творця і проти самих себе! Ми впали зразу на початку, і гріх-зло пішло з нами, як наша безглузда гордість, бунт і бажання усамостійнитись, бути «творцями».

Бог допустив це, шануючи свій твір. Допустив це, щоб дати доказ ще більшої своєї любови, як у створенні. Бог стався сотворінням-людиною, прийшов в історії до нас, щоб себе уділити людині, щоб лишити їй окрему науку життя вічного, щоб дати їй єдиний успішний закон життя — любов, щоб дати їй запевнення, що єдино Він є дня неї — Дорога, Правда і Життя! То сталось в Ісусі Христі, в Його житті між нами, в Його смерті й воскресінні тому 1950 років. «…Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи, що ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости, бо ми його ранами зцілились» (Петр. 2, 24).

Коли щиро простудіювати всю історію, всіх найбільших мислителів, чесних державних мужів і провідників — таки треба визнати: Христос, Його євангелія, слова, смерть і Його воскресення є єдиним спасенням і рятунком для людини, а Він єдиним Спасителем. Якщо таки хто знайдеться, що в це не хоче повірити, то тільки тому, що бачить, як ми, люди, не вміємо, не хочемо чи не розуміємо цього спасення вживати і його стосувати. Вина наша, не Христова. Він залишається єдиним дійсним Спасителем світа.

Щоб Христове спасення було в світі чинним, треба в те спасення вірити. Так, треба в нього вірити. Сучасний польський іконограф і богослов Єжи Новосєльскі так і каже: «Від християнина вимагаю тільки, щоб вірив в те, що Христос направду може спасти». Тому і папа у своїй буллі на відкриття Ювілейного Року Спасення каже: «Все життя Церкви є просякнуте спасенням, дихає спасенням». Погляньмо в нашу Літургію, скільки там безліч разів говориться про спасення — постійно, все, скрізь!

Тому Ювілей 1950-ліття спасення людства є важливою подією, щоб світ увірив у своє спасення. Двері цього спасення-рятунку-визволення відкриті вже 1950 літ, тільки треба крізь них увійти з покаянням і Христом, що полюбив нас і видав себе за нас. (Гал. 2, 20). «Христос нас на те визволив, щоб ми були вільні. Тож стійте, і під те ярмо рабства не піддавайтеся знову», — кличе св. Павло, що з таким захопленням прийняв правду про наше спасення (Гал. 5, 1).

Питання треба поставити ясно: чи ми, людство, дійсно маємо вже рятунок, чи маємо його далі шукати з різними, чимраз більше безрадними і збентеженими філософами, ідеологами і теоретиками? Чи Христос приніс спасення, чи потрапимо ми самі собі його колись створити? Святий Ювілейний Рік є висловом нашої віри у Христове спасення. Іншого спасення нема!

Цю віру висловлять мільйони людей, що прибудуть до Риму в 1983-84 році. Висловлять її християни по своїх церквах у світі в своїх молитвах, покаянних ділах в злуці з Христом-Спасителем.

Ми, українці, візьмемо в цім Ювілеї нашу побожну участь. Чи в нашій мові не вживаємо з такою вірою і теплотою титул Христа — Спас?! В додатку цей Ювілей є близьким кроком до нашого власного незабаром Ювілею — 1000-ліття нашого охрещення. За п’ять років. Спасення Христове прийшло до нас в Україну в 988 році. Св. Володимир це глибоко розумів, власне, шукаючи спасення для своєї великої тоді держави-імперії. І нарід наш прийняв те спасення в радістю, без спротиву, без насильства. Прийняв його як велику свою благодать.

Наші Владики будуть організовувати паломництва до Риму, по місцях наших поселень будуть врочисті святкування. Наше священиче Товариство св. Андрея в Европі при допомозі нашого католицького університету в Римі за благословенням Синоду наших владик організує нашу молодь Европи на таке паломництво до Риму в днях 27 до 29 серпня ц.р. з відповідною програмою. Закликаємо нашу молодь взяти участь в тих днях з гаслом, що пролунало тому 50 літ у Львові: Українська Молодь — Христові! Нехай наша участь в Ювілейнім Році нашого Спасення буде в Римі свідоцтвом нашої віри в Христове Спасення устами і серцем нашої молоді!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>